Велике плавання - Зінаїда Костянтинівна Шишова

довелося зіткнутися з євреєм — синьйором Луїсом де Торресом, перекладачем, розумною, вченою і хороброю людиною. Я знав ще Берналя Бернальдеса, марано, який змінив віру, щоб уникнути переслідування, і Хайме Ронеса, який відкупився од святої інквізиції і вирушив у плавання з адміралом. Обидва вони залишилися на Еспаньйолі, де могли жити спокійно, не зазнаючи переслідувань. Це були благородні і хоробрі люди. Я хотів би, щоб усі християни могли з ними зрівнятися в чесності й справедливості.

Тепер, проїжджаючи по звільненій від маврів країні, я бачив чудові палаци, бібліотеки, фонтани і водойми, залишені маврами. Квітуча місцевість, по якій ми зараз проїздили, була колись безплідною пустелею; праця і настирливість людини зросили її і перетворили на сад.

Але я бачив і дітей, які збожеволіли, бо у них на очах спалювали їхніх батьків. Я бачив матерів, осліплих від сліз; старих людей, позбавлених житла і їжі; хоробрих і гордих чоловіків, які цілували руки стражникам, просячи дозволу востаннє поглянути на свою домівку.

Ніколи і ніде я не бачив стільки кривих і безруких, як тепер по дорозі від Палоса до Барселони.

Солдати, покалічені в боях, юрбами стояли на всіх перехрестях і жебракували. Вони розмотували страшні, смердючі ганчірки і простягали свої покалічені руки.

«Милосердя! — благали вони. — Ми просимо милосердя до героїв Гранади!»

Здорові солдати, яким роками не виплачували платні, тинялися без діла по вулицях, чекаючи приїзду державного казначея лише для того, щоб вилаяти його, бо отримати гроші від нього вони вже не сподівалися.

Одна частина Іспанії розважалась турнірами і придворними святами, а інша здригалася від мук і вибльовувала прокльони. І в усьому цьому винні були Фердінанд Католик та Ізабелла Кастільська.

Тому, наближаючись до Калла-Анки, я з завмиранням серця уявляв собі, які вони зовні, ці жорстокі володарі. Ще в Палосі я чув, ніби Фердінанд схожий на свою дружину, як брат на сестру. Мені здавалось, що їхнім обличчям властивий той тупий і грубий вираз, який я зауважив у рисах генуезького ката Нікколо Нікколі.

Ми наблизились до Калла-Анки. За наказом монархів, трони були поставлені у дворі альхазару під розкішним парчевим балдахіном. На східцях трону сидів безперечний спадкоємець престолу, худорлявий і зеленавий принц Хуан, а навколо юрмилися придворні в блискучих, гаптованих золотом шатах.

Адмірал, наблизившись до трону, поцілував володарям руки і готувався впасти перед ними навколішки, але монархи ласкавим знаком вказали йому місце поруч з собою. Після герцога Альби пан був першою людиною, якій дозволили сидіти в присутності короля і королеви.

З хвилюванням я підвів очі на королеву. Темно-русяві коси лежали на голові Ізабелли блискучою короною, яка видалась мені коштовнішою від тієї, оздобленої рубінами й алмазами, яку вона поправляла своєю чарівною білою рукою.

Вона з цікавістю зупинила на мені свої сині очі. Це сталося тому, що саме мені випало нести шестибарвного великого папугу і чудову пурпурову велику черепашку. Королева усміхнулась, і я мушу зізнатися, що мало в кого бачив таку ясну і милу усмішку. Я опустив очі і уявив собі вогонь, сморід паленого м'яса, зруйновані будинки і плач дітей. Коли я вдруге поглянув на Ізабеллу, обличчя її мені здалось удвічі менш вродливим.

Розповідаючи, адмірал указував на приведених з собою індіанців, на папуг, каміння і черепашки.

Королева безвідривно слідкувала за його словами; вона важко дихала, а очі її палахкотіли. Коли пан заговорив про те, що, одержавши змогу з сильним загоном вирушити вглиб відкритої ним країни, він надіється побачити місто з тисячею мостів і місто з золотими дахами, Ізабелла підвелася. Вона трималась рукою за серце, неспроможна подолати хвилювання.

Король Фердінанд не виявляв такого захоплення, але з його обличчя весь час не збігав доброзичливий вираз.

Наприкінці аудієнції[88] монархи виголосили вдячну молитву, у якій взяли участь усі присутні, а потім хор королівської капели проспівав «Te deum»[89].

Після закінчення церемонії адмірала відпровадили у спеціально для нього відведений палац.

Але ще довго за північ не вщухали вітальні вигуки натовпу, палали смолоскипи, грали музики.

— Ось фанфари і литаври, про які я мріяв з дитинства, — сказав пан, прощаючись з синьйором Маріо біля порога своїх багатих апартаментів[90].

Розділ VI
ФІСКАЛ СВЯТОЇ ІНКВІЗИЦІЇ

На превеликий жаль, я мушу зізнатися, що, відколи прибули в Іспанію, пан круто змінив до мене ставлення.

Але що казати про мене, якщо навіть синьйор Маріо змушений був по кілька годин чекати на нього, щоб доповісти або одержати необхідні вказівки.

Секретар сказав мені:

— Голубок зараз друга людина в Кастілії після короля Фердінанда. Не можемо ж ми вимагати, щоб він дозволив ляскати себе по плечу, його становище змушує його віддалятися од своїх попередніх друзів.

Я не вважав, що синьйор Маріо казав про це цілком щиро, але, коли мені пощастило нарешті побачитися з адміралом, я, пробувши п'ятнадцять хвилин у його кімнаті, переконався, скільки часу забирають у нього приготування до експедиції. Досить того, коли я скажу, що супроводжувати адмірала виявили бажання такі люди, як Алонсо Мендель, Алонсо Перес Роланд, Хуан Понсе де Леон, Педро де Маргарит, королівський космограф — знаменитий тезко нашого Коси — Хуан де ла Коса, Альварес де Акоста, Берналь Діас, брати Лас-Касиси, Хуан де Люкар тощо.

Кожен з названих мною або належав до найродовитішої знаті, або мав величезні кошти, а деякі уславилися під час мавританських воєн. Багато з них як милостиню випрошували дозвіл вирушити з адміралом, беручи на себе лев'ячу