Сокіл і Ластівка - Борис Акунін

Але я вже знав, що нічого поганого він мені не заподіє. Руперт Грей не може заподіяти зла тому, хто менший або слабший за нього.

Я тепер все про нього знав. Я прочитав книгу його життя з першого до останнього рядка.

Ах, що то була за книга! Зроду не читав нічого більш неймовірного і захопливого!

Розділ тринадцятий

Багряні вітрила

Цього чоловіка, як я вже сказав, звали Руперт Грей, але повне його ім’я було чи не вдесятеро довшим, обтяженим титулами і назвами маєтків.

Водиться на морі рідкісна птаха, яка зветься «джентльмен-мореплавець». З'явилася вона порівняно недавно і впорснула дрібку свіжої крові у світ, досі населений усього трьома видами: торговцями, вояками та піратами. Джентльмен-мореплавець зазвичай — багатий нероба, якому обридли втіхи сухопутного життя і який бажає нових вражень та гострих переживань. Плавають вони не заради зиску, а з цікавості. Найкращим із них властива допитливість і навіть любов до наук. Вони не тільки вивчають пороки, що процвітають у різних куточках світу, а й часом збирають гербарії дивовижних рослин або описують невідомих у Старому Світі тварин.

Я завжди вважав, що надмірність засобів і вільного часу разом з допитливим розумом принесуть людству більше користі, ніж будь-яке зібрання законів чи будівництво мануфактур. Мою правоту підтверджує приклад античних мужів, наймудріші з котрих тільки те й робили, що філософствували, не підводячись з бенкетного ложа. Нові часи оздобили ложе вітрилами, так що стало можливо мандрувати по всьому світу з комфортом.

Точніше, однак, було б назвати Руперта Грея «лордом-мореплавцем», бо за походженням він стояв набагато вище за пересічного джентльмена. З представників вищої аристократії останніх століть, либонь, тільки португальський принц Генріх Мореплавець міг би бути суперником лорда Грея в одержимості океаном. Та Генріх, здається, ніколи не полишав суходолу і любив море, так би мовити, платонічною любов’ю. Руперт же натомість майже не ступав на землю.

Доля готувала юнакові зовсім інше. Старший син герцога, який вів свій рід від лютих англів, що висадилися на британських островах тисячу років тому, Руперт прямо з колиски почав робити придворну кар’єру і, певно, ще в молодості досяг би значної посади на взір обер-шталмейстера, гранд-єгермейстера чи якогось першого лорда спочивальні, але на думці у хлопчика було тільки море і нічого, окрім моря.

У шістнадцять років він утік з батьківського дому. Приховавши ім’я і звання, пішов штурманським учнем на корабель, що плив у далеку Ост-Індію. Батькам залишив прощальну записку, але про маршрут не згадав ані словом, знаючи, що батько відіслав би навздогін цілу ескадру. Відтоді ні в Англії, ні в Європі втікач жодного разу не був.

Він пройшов усіма сходинками морської служби — без протекції і підтримки, на самому завзятті й силі волі. Не огрубів, не опаскудився, як багато хлопчаків подібної долі, а тільки зміцнів і утвердився в любові до моря. У двадцять п’ять років він став капітаном і про більше не мріяв.

Плавати безкрайнім океаном і нікому не підкорятися — що може бути краще?

Та варто було молодику внести своє ім’я в капітанський реєстр, як на нього відразу вийшли агенти адвокатської контори, які вже давно розшукували по всьому світу спадкоємця титулів і величезного спадку. Старий герцог помер, а молодший син не міг увійти в права спадку, допоки не встановлено з усією достовірністю, що старшого брата немає серед живих.

Представник поважної юридичної компанії відшукав капітана Грея в Веракрусі, переконаний, що отримає від щасливця щедру винагороду за таку звістку. Півдюжини гучних титулів, десяток почесних звань, багаті маєтки і мільйони у дзвінкій І монеті — ось що чекало на спадкоємця на батьківщині.

Приз, який отримав старанний стряпчий, перевершив усі його сподівання. Навіжений капітан відмовився від усіх прав на, користь брата, підписавши відповідне прохання на ім'я його величності. Назад в Англію адвокат полетів як на крилах, твердо знаючи, що новий спадкоємець за таку звістку його озолотить — і, ймовірно, у своїх розрахунках він не помилився.

З носія гучного імені ексцентричний молодик перетворився просто на лорда Руперта, не герцога, не пера, не мільйонщика. Єдине, що він зажадав для себе, це гроші на купівлю власного корабля. Стряпчий негайно влаштував дивакові необмежений кредит, яким капітан скористався на славу. Кращого судна, ніж він собі побудував, і кращого екіпажу, ніж підібрав, не було на всьому Божому світі.

Певно, лише гондоли з венеціанського Гранд-каналу могли б посперечатися з «Русалонькою» красою й ошатністю, але гондола не може подолати десять тисяч миль бурхливими океанськими дорогами. Втілена мрія капітана Грея звіддалік була схожа на іграшку, на майстерно виконаний макет на взір тих, що стоять під скляним ковпаком десь у Сент-Джеймському палаці або Версалі. Зблизька фрегат виглядав ще краще. Всі палуби і навіть трюм сяяли чистотою, бронза і мідь блищали яскравіше позолоти. Втім, позолоти теж вистачало — нею була вкрита вигадлива дерев'яна різьба, що прикрашала корму, ніс і борти. Найбільше вражало (такого від вітрильника ніяк не очікуєш), що корабель ще й пахтів, наче ятка прянощів, яка розмістилася всередині квіткової оранжереї — а все тому, що капітан ніколи не перевозив смердючих вантажів, надаючи перевагу благородним товарам, типу індійських спецій, абіссинської кави або трояндової олії.

Бушприт судна був прикрашений фігурою русалки, про яку йтиметься далі. Досить сказати наразі, що, коли корабель ставав біля причалу, помилуватися скульптурою збирався цілий натовп, який зазвичай складався з самих чоловіків.

Від соковитої природи південних країн Грей заразився любов’ю до яскравих кольорів. Тому кожного року він фарбував свій корабель у новий колір і залежно від цього замовляв нові вітрила. Останнім часом вітрила у «Русалки» були багряними, а борти білими — направду царствене поєднання.

Швидшого фрегата не знали моря. Під добрим вітром він розвивав швидкість до п’ятнадцяти вузлів. Попри жіноче ім’я, корабель міг чудово за себе поборотися, маючи тридцять дві далекобійних гармати і вправних канонірів. Варто сказати, що вся команда судна була один в один і дуже пишалася, що служить на такому небувалому кораблі, під началом справжнього навіженого лорда. Матросів навіть тішила репутація, закріплена за їхнім капітаном; вони й самі, буваючи на березі, полюбляли вразити публіку хвацькими чудасіями.

Направду красива людина не може існувати без великої любові до когось або до чогось. Любов’ю всього життя для Руперта Грея