Сокіл і Ластівка - Борис Акунін
А Руперт закохався в статую. У відкритому морі він не міг насолоджуватися її ликом і формами, оскільки фігуру було не видно з палуби, а спускати шлюпку з такого сентиментального приводу він соромився. Тим нетерплячіше Грей чекав заходу в порт.
Щойно фрегат кидав якір, капітан поспішав на причал або сідав у човен і довго мрійливо милувався своєю русалкою, оповитий хмаркою ароматного тютюнового диму, не помічаючи, що за дивною сценою зі здивуванням спостерігає багато очей. (Щоразу, коли різнокольоровий корабель заходив до якогось порту, на березі негайно збирався натовп.) Годі й казати, що жіночі очі дивилися на дивака-моряка з особливим виразом.
Навіть якби капітан чарівного судна виявився потворою, його шанси видатись дамам цікавим за таких обставин були б великими. Та нікому б не спало на думку називати лорда Руперта потворою.
Предмет мого вивчення, чия душа і життя розкрилися перед мною завдяки магічний райдузі «нідзі», не цурався жіночих пестощів. Нетривалі берегові романи бували у нього часто і ніяк не заважали закоханості у дерев'яну Русалоньку. Тут був Ідеал, а там — нетривкі, хоч і палкі узи плоті.
Руперту не доводилося залицятися до дам і добиватися взаємності, жінки вішалися на нього самі, а він сприймав це як належне. Та горе тим бідолашним, хто бажав не тільки його обіймів, а й серця.
На відміну від більшості чоловіків, душа Грея не шукала другої, відсутньої половини. Ця посудина і так була повною. Або, можливо, не відчував своєї незаповненості. Щоразу, приймаючи любов жінки, Руперт чесно попереджав, що у нього немає с ерця (він насправді так думав). Але хіба ту, що згоряє від ніжної млості, можна зупинити подібними попередженнями? Хіба вона повірить? Вона посміхнеться і подумає про себе: зажди, прекрасний принце, ти побачиш, яка я, і твоє серце прокинеться.
Але серце красивого капітана не прокидалося. Його кохані впадали у відчай або навісніли — залежно від темпераменту — і нерідко проводжали безсердечного прокльонами, що його дивувало і безмірно засмучувало. Одна сеньйорита з Маніли і ще одна яванка зі шкірою кольору манго навіть намагалися його вбити. Витончена, як лотос, куртизанка з Нагасакі благала його вчинити з нею подвійне самогубство, та Руперт не хотів помирати. Він ще побував не на всіх морях і не переповнився свободою.
Ось риса, яка в цій неординарній натурі вразила мене найбільше: я побачив цілковито вільну людину, що ніби не помічає абсолютної неволі навколишньої дійсності. В цьому сенсі він був схожий на піратів, однак ті належать до волелюбних хижаків, що живуть і помирають за законом джунглів, тобто пожирають слабких і стають здобиччю сильного. Руперту Грею не потрібно було на когось полювати і перед кимсь схилятися. Його не вабило багатство. Його не ятрило честолюбство — він і так у дванадцять років став полковником, а у п'ятнадцять камергером.
За моїми спостереженнями, за ставленням до життя чоловіки поділяються на дві категорії. Ті, що кмітливі і активні, ставлять перед собою цілі, яких важко досягти, а потім з усіх сил прагнуть до них, тобто живуть ілюзією, завтрашнім днем, уподібнюючись до віслюка, який біжить за морквою. Ті ж, хто вміє насолоджуватись хвилиною і всотувати повноту життя всіма порами шкіри, зазвичай тьмяні розумом і вбогі духом. Руперт Грей був рідкісним винятком: він безумовно жив повним життям, сприймаючи сьогоднішній день не як сходинку між вчора і завтра, а як абсолютну і неповторну цінність, але при цьому твердо знав, що життя — це вічне «зараз», у кожній його миті є самодостатній сенс. Тому тривалі плавання з одного пункту планети в інший були для цієї людини процесом не менш важливим, ніж прибуття в порт призначення. Так казав колись і Вчитель: «Рух до мети більше значить, ніж її досягнення». Як мало на світі тих, хто це розуміє!
Так само капітан Грей ставився і до людей, знаючи, що кожен із них — не інструмент, за допомогою якого ти чогось досягаєш, а самодостатня величина. Знав він, однак, і те, що люди вельми і вельми відрізняються за якістю. Руперт відчував якість тієї чи іншої людини інстинктивно, з першого погляду — був у нього такий рідкісний дар. Оскільки лорд-волоцюга любив гарні вина і тямив у цьому (на «Русалочці» був прекрасний винний погріб), на кожного він подумки приклеював етикетку з назвою напою — і все одразу прояснювалося. Наприклад, у матроси на свій корабель Грей зазвичай брав тих, кого про себе називав «чесним англійським елем». Для боцманів, боцманматів і канонірів найкраще пасував ялівцевий джин або міцне чорне пиво. В офіцери годилися виключно гарні винні сорти — без найменшої кислинки чи присмаку плісняви.
Приблизно десята частина «пляшок», які траплялися на шляху Руперта, ударяла в ніс їдким оцтом, блювотним зіллям або смертельною отрутою. Якщо суб'єкт цього штибу докучав Грею, він спокійно, без вагань і докорів, розбивав шкідливу склянку на друзки — і йшов далі.
Та щоб визначити, чого варта людина, одного смаку й запаху недостатньо. Навіть серед тих, чия внутрішня сутність подібна до старого бордо, рідко трапляється сулія, наповнена по вінця. Буває, що благородна волога ледь хлюпає на денці — чи то її від початку було небагато, чи то витекла крізь тріщини невдалого життя. До таких спільників Руперт ставився з особливою делікатністю, знаючи, що посудина, звана «людиною», вміє не тільки спустошуватися, а й наповнюватися знову. З тими, хто плавав під началом капітана Грея, це відбувалося швидко.
Усім, що стосувалося торгівлі, на судні завідував суперкарго (найміцніший нерозбавлений спирт). Коли він зустрівся з Греєм, вологи в цьому колись міцному дзбані залишалося на денці. Буркотливий, озлоблений, битий долею старий збирався сходити на берег, щоб у самотності й тузі звікувати сутінки свого життя. Біс його знає, що розгледів у ньому Руперт, але старий мізантроп став найціннішим його помічником.
Сам власник зовсім не цікавився торгівельними операціями. Якби не суперкарго, він давно б сів зі своїм розцяцькованим кораблем на фінансову мілину. Обачний і скупий Аткінс, проклинаючи хазяїна за любов
