Сокіл і Ластівка - Борис Акунін

Без капітана розмова на квартердеку пожвавішала. Говорили про швидке прибуття в порт, де, Бог дасть, можна буде славно погуляти — випити, пожерти свіжої свининки і навідатися до дівок.

Певно, мій розум добряче отупів від тривалої сплячки. Я чув цю звичайну моряцьку балаканину досить довго, перш ніж мене осяяло. Яка може бути випивка у мусульманському місті Сале? Які дівки? І тим паче яка «свининка»?

Ми пливемо не в Марокко — це ясно. А моя дівчинка нічого не знає! Треба відкрити їй очі!

У паніці я зірвався з місця і полетів у каюту. Що було далі, відомо зі щоденника.

Переконавшись в обмані, Летиція не гарячкувала. Спочатку записала все, що сталося — і добре зробила. Це найкращий спосіб привести до ладу розпашілі думки. Потім пішла обідати у кают-компанію (я, звісно, її супроводжував), під час трапези трималася, ніби нічого не трапилося. Вибравши вдалий момент, любенько запитала Дезессара, чи не бажає він продовжити заняття. Той попросив зайти трохи згодом, після шостої склянки. Тільки я один бачив, як грізно стислися губи Летиції. Час розплати визначився.

Підготовка моєї вихованки до рішучої розмови мене злякала. Не знаю, що вона задумала, але вона засунула в рукав стилет, а під камзолом сховала заряджений пістолет. Не збиралася ж вона затівати на кораблі озброєний бунт, та ще й сама?

Я голосно протестував проти цих войовничих приготувань, але досягнув лише того, що Летиція прив'язала мене за ногу до лафета. «Побудь тут, моя ціпонько. Тобі не треба бачити, як я прикінчу цього мерзотнику», — сказала вона і пішла.

Поки я рвав дзьобом мотузку, поки плутався у занавісці (гарматний порт був закритий), минуло кілька хвилин. Я страшенно боявся, що спізнюся, і все чекав на постріл.

Нарешті я вибрався назовні, пролетів на палубою і спланерував за корму, до вікон кают-компанії. Слава Будді, вони були не зачинені, і я зміг сісти на підвіконня.

Початок сутички я пропустив, але принаймні поки що нікого не вбили. З розпашілого обличчя дівчинки і скособоченої пики капітана я зрозумів, що всі обвинувачення вже висунуто.

Дезессар виглядав сконфуженим. Його хитрі оченята бігали, короткопалі руки мимовільно зчепилися за спиною — точна ознака криводушності.

— Ваша правда, панянко, — скрушно сказав капітан і зробив незграбну спробу зобразити щось на кшталт реверансу. — Ми пливемо у Вест-Індію. Я знав, що ви рано чи пізно здогадаєтеся. Ви така кмітлива!

Їй-богу, уроки світських манер не пропали намарно — неотесаний бовдур навчився говорити компліменти. Але Летицію вони не задобрили, а довели до ще більшого шаленства. Певно, в глибині душі вона ще сподівалася, що помиляється.

— Негідник! На що ви розраховували? Та я вб'ю вас, і край!

З цими словами вона правою рукою витягнула з рукава стилет, а лівою вихопила пістолет, наче однієї смерті Дезессарові б не вистачило.

Капітан був хоч і шахрай, але не боягуз. І не дурень.

Похиливши голову, наче розкаюючись, він мовив:

— Спочатку вислухайте, потім убивайте.

Найрозумніший стиль поведінки, коли маєш справу з розлюченою жінкою.

— Говоріть, мерзотнику! — наказала Летиція.

У гніві — з ніздрями, що роздувалися, і палаючим поглядом — вона була, мабуть, навіть гарненькою, якщо, звісно, вам до смаку богині-войовниці й амазонки.

— Бачте, мадемуазель, втікаючи від англійця, ми надто віддалилися на захід. Нас підхопили пасати, що дмуть у західному напрямку з осені і до весни. Якби ми почали чинити їм опір, то мало чого б досягли. Набагато розумніше було, використовуючи попутний вітер, дійти до Вест-Індії, там поповнити припаси, трошки пополювати і повернути назад з розворотом пасату. Зазвичай вітри починають дмухати у зворотний бік на початку квітня, після кількох днів штилю.

— Але навіщо ви мене обдурювали? Чому не пояснили цього відразу?

— Ви б мені не повірили. Я знаю, що ви ставитеся до мене з підозрою, — гірко вимовив Дезессар. — Тільки моряк здатний зрозуміти мою правду. Я поговорив з офіцерами, і всі вони погодилися. Я наказав тримати зміну курсу у таємниці від сторонніх — нібито через Кліща, який завжди пхає носа ке в свої справи. А насправді через вас. Повірте, ця вимушена брехня роз'ятрила мені душу. Тепер я навіть відчуваю полегшення, коли можу говорити з вами відверто.

Летиція опустила руки, не знаючи, вірити йому чи ні.

— Негайно повертайте назад, — сказала вона після паузи. — Нехай ми будемо лавірувати проти вітру. Хай там як, але до розвороту пасатів ми до сходу просунемося. Однак потім швидше дістанемося Африки. Кожний зайвий день, який батько проводить у неволі, віднімає у нього рік життя!

Капітан зітхнув.

— На жаль, це неможливо. Вода майже скінчилася. За два чи три дні ми будемо у Форт-Роялі, на Мартиніці. Поповнимо запаси, перечекаємо штиль і відразу на схід. Слово Дезессара!

— Не вірю я вашому слову, — відрубала вона перед тим, як вийти геть.

Голосно хряснула дверима. Капітан запхав руку під перуку і замислено почухав потилицю.

Правду кажучи, я теж не дуже йому повірив. Але як старий мореплавець, маю визнати, що певний резон у словах Дезессара був. На крилах західного пасату ми долетимо до Африки втричі швидше, та й Мартиніка — прекрасний острів. Люблю там бувати.

* * *

Я полетів над бортом, щоб подивитися, що моя вихованка робитиме далі.

Побачив її відразу — вона стояла на квартердеку з Логаном, зараз була його вахта.

Підлетівши, я почув:

— … Це все через Кліща, друже. Капітан звелів нічого вам не казати, щоб ви не бовкнули писареві. Я, між іншим, був проти. Говорив, що Епіну можна довіряти, але мене не послухали. Я для цих бретонців теж чужий. Якби я не був штурманом, вони і мені б не сказали. — Логан дружньо поплескав Летицію по плечу. — Не ображайтесь, приятелю. Яка вам різниця?

Моя вихованка похмуро глянула на нього.

— Однак сказати королівському писареві про порушення встановленого маршруту все одно доведеться. Чому ж було не зробити цього зразу?

Гарне, між іншим, питання. Я його собі теж ставив.

Гаррі розсміявся, зблиснув зубами — дрібними, але абсолютно цілими, що рідко трапляється серед моряків, які перевалили за тридцятилітній рубіж. Цинга і паскудне харчування мало кого милують.

— Людина більше схильна дослухатися до доводів розуму, коли у неї не залишається вибору. Я пообіцяв капітану, що візьму мсьє Кліща на себе. У мене з цією комахою непогані стосунки.

Це правда. У Логана з усіма склалися гарні стосунки, такий уже він чоловік. Прокидаючись на своєму салінгу, я не раз