Гробниця - Кейт Мосс

— Ця звістка ошелешила його, але він панував над собою. Твердить, що то не він. Тримається своєї версії, згідно з якою він приїхав і знайшов Верньє мертвою, а на вулиці коло будинку вже юрмився натовп репортерів.

— Були свідки його приїзду?

— Були — о сьомій тридцять. Питання в тому, був він у квартирі вбитої раніше того-таки вечора чи не був. Поки що ми можемо покладатися лише на його твердження, що не був.

Лябуж скрушно похитав головою.

— Генерал Дюпон… — сказав він стиха. — Має багато впливових знайомих… Непроста ситуація. — Префект уставився на інспектора. — А як він потрапив до квартири?

— Він має власний ключ.

— А решта домочадців?

Турон простяг руку до одного з високих і хитких стосів паперів, якими був захаращений його стіл. При цьому він ледь не перекинув чорнильницю. Діставши шуканий коричневий конверт, він витяг із нього аркуш паперу.

— Окрім слуг, у квартирі мешкає син мадам Верньє, Анатоль Верньє, не одружений, двадцяти шести років, колишній журналіст і письменник, а тепер — член редколегії одного періодичного видання, що спеціалізується на тематиці рідкісних і красивих книг та подібній всячині. — Він поглянув на свої нотатки. — Там мешкає також донька, Леоні, сімнадцяти років, теж не одружена.

— Їх сповістили про вбивство матері?

Турон зітхнув.

— На жаль, іще ні. Ми не змогли встановити їхнє місцезнаходження.

— Але ж чому?

— Кажуть, вони поїхали купись на село. Мої люди опитали їхніх сусідів, але вони знають обмаль. Дочка та син виїхали в п’ятницю вранці.

Префект Лябуж насумрився, і його сиві брови зійшлися на переніссі.

— Верньє? Десь я вже чув це прізвище…

— Це може бути з різних причин, мосьє. Їхній батько, Лео Верньє, був комунаром. Його заарештували й засудили до заслання. Здається, він помер на каторжних роботах.

Лябуж похитав головою.

— Я чув це прізвище зовсім недавно.

— Упродовж останнього року Верньє-молодший не раз фігурував у газетах. У замітках ішлося про його здогадну пристрасть до картярства, начебто він відвідує лігва наркоманів і борделі, але всі ці припущення є непідтвердженими. Скоріше, натяки на його аморальність, аніж фактичні докази.

— Щось на кшталт наклепницької кампанії?

— Дуже на те схоже, пане префект.

— Гадаю, то були анонімні публікації?

Турон кивнув.

— Особливо злісно нападала на Верньє газета «Ля Круа». Наприклад, вони надрукували необгрунтоване твердження, нібито він брав участь у дуелі на Марсових полях, здогадно як секундант, але навіть у такому разі це звучить досить серйозно… Ця газета надрукувала дату, час дуелі, прізвища. Верньє зміг навести алібі. Заявив, що й гадки не має, хто стоїть за цими наклепами.

Лябуж уловив інтонацію інспектора.

— Ви йому недовіряєте?

Турон скептично посміхнувся.

— Ті, хто зазнає анонімних нагінок, майже завжди знають їхніх справжніх авторів. Тому анонімними вони є лише для широкої публіки. І ще одне. Дванадцятого лютого цього року Верньє мав причетність до скандалу, пов’язаного з крадіжкою рідкісного рукопису з бібліотеки Арсеналу.

Лябуж ляснув себе по коліну.

— Ось воно що! Ось у зв’язку з чим мені видалося знайомим це прізвище!

— Завдяки своїй фахової діяльності, Верньє був постійним відвідувачем, котрий здобув довіру персоналу бібліотеки. У лютому, після анонімної підказки, виявилося, що зникла надзвичайно цінна книга з окультизму. — Турон іще раз заглянув у свої нотатки. — Твір Роберта Фладда.

— Ніколи про нього не чув.

— Ніщо не вказувало на причетність Верньє, а перевірка з’ясувала жалюгідний стан системи безпеки в бібліотеці, тому цю справу зам’яли.

— А що, цей Верньє займається езотерикою?

— Та начебто ні, хіба що в плані своєї колекціонерської роботи.

— А його допитували?

— Так, допитували. І знову, як і раніше, було дуже легко довести його непричетність. А коли його спитали, чи не має він припущень стосовно організатора кампанії цькування, Верньє знову сказав, що не має гадки, хто цим займається. Тому нам не лишалося нічого іншого, як припинити розслідування.

Лябуж помовчав, обмірковуючи почуте.

— А що ви знаєте про джерела доходів Верньє?

— Знаю те, що доходи він має нерегулярні, — відповів Турон, — хоча жодним чином їх не можна назвати незначними. З різних джерел він заробляє близько дванадцяти тисяч франків на рік. — Інспектор утупився в підлогу. — Робота в редколегії періодичного видання забезпечує йому гонорари в розмірі шести тисяч франків на рік. Контора його розташована на вулиці Монтерґей. На додаток до цього він пише статті до інших спеціалізованих часописів і, безперечно, щось виграє в карти та більярд.

— Якісь інші джерела доходів?

Турон похитав головою.

— Усю маєтність його батька, як засудженого комунара, було конфісковано. Верньє-старший був єдиним сином, і батьки його давно померли.

— А Маргарита Верньє?

— Ми наразі здійснюємо розслідування. Сусіди нічого не знали про її близьких родичів, але ми ще з’ясуємо.

— Тож Дюпон допомагав їй покривати домашні витрати?

Турон знизав плечима.

— Стверджує, що ні, але щось недуже віриться. Я не хотів би вибудовувати припущення стосовно обізнаності Верньє в цьому.

Лябуж нервово завовтузився, і стілець знову жалібно зарипів. Турон терпляче чекав, поки шеф обміркує наведені факти.

— Ви сказали, що Верньє не одружений, — нарешті мовив префект. — А коханка в нього є?

— Він підтримував зв’язок з однією жінкою. Вона померла в березні, і її поховали на цвинтарі Монмартр. Медичні картка свідчить, що за два тижні до смерті її прооперували в клініці «Мезон Дюбуа».

Лябуж скорчив презирливо-обурену гримасу.

— Штучне переривання вагітності?

— Можливо, мосьє. Медична картка кудись ізникла. Персонал стверджує, що її викрали. Утім, представники клініки не заперечують, що на операцію витратився Верньє.

— У березні, кажете, — мовив Лябуж. — Тобто жодного зв’язку з убивством Маргарити Верньє?

— Я б не поспішав із таким висновком, мосьє, — відповів інспектор і додав: — Навпаки, якщо Верньє став жертвою злобливої наклепницької кампанії, то між цими двома смертями може існувати якийсь зв’язок.

Лябуж пхикнув.

— Облиште, Туроне. Поливати людину багном — справа для безчесних та несовісних. Утім, це аж ніяк не означає, що такі люди здатні й на вбивство.

— Воно-то так, мосьє префект, і за звичайних обставин я б із вами погодився, але є один момент, який підтверджує наростання антагонізму й ворожості.

Лябуж зітхнув і помовчав, розуміючи, що інспектор іще не закінчив своє пояснення. Видобувши з кишені люльку, він злегка постукав нею по краю столу, розпушуючи тютюн, чиркнув сірником і тримав його, поки не підкурив. Тісну кімнату наповнив ядучий дим.

— Звісно, не можна беззаперечно стверджувати, що цей інцидент має якийсь стосунок до розслідуваної наразі справи, але Верньє сам став жертвою нападу рано-вранці сімнадцятого вересня цього року в Пасаж де Панорама.

— Наступного ранку після заворушення