Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

— Справді, це він… Тепер будемо просуватися до початку каналу, — радісно сказав учитель і звернувся до Армена — Наше припущення справджується. Ми знайшли початок каналу! Це — фігура «водяного бога», яким його собі уявляли 2 500 років тому колишні жителі нашої країни — урартійці, халди. Таких «богів» вони завжди ставили біля початку каналів та штучних водосховищ. Тут і слід починати розкопки.

Прокопавши цілий вечір довкола вішапа і не знайшовши нічого цікавого, стомлені, але задоволені мандрівники повернулися в село Лчаван.

На світанні другого дня Арам Акопян з юними натуралістами прибули до «водяного бога» і почали копати землю в різних місцях навколо вішапа. Діти працювали серйозно і зосереджено, намагаючись не відставати один від одного. Та найзавзятіше працював Грикор. Йому пощастило зробити важливе відкриття.

Грикорова кирка ударилась раптом об якийсь великий плоский камінь. Хлопець нагнувся, розгорнув щебінь і побачив плиту з якимись дивними знаками.

— Плита якась! — збентежено вигукнув Грикор. — Гей, Армене, ти в нас учений, поглянь, що я знайшов!

Товариші поспішили до Грикора.

Спільними зусиллями вони викопали з землі важку, розколену на кілька частин плиту, вкриту клиноподібним написом.

— Обережно! закричав учитель.

Грикор на якусь мить завмер з піднесеною над головою киркою. Потім повільно опустив її до ніг.

Арам Акопян став на коліна перед знайденою плитою і почав так обережно розгрібати руками щебінь, немовби під ним була кришталева ваза, ідо може раптово тріснути від найменшого дотику. Змахнувши рукою холодний піт, що густо виступив у нього на чолі від стримуваних і напружених рухів, учитель нарешті полегшено зітхнув:

— Візьміть цю плиту, тільки обережно!

Хлопці поставили плиту на ребро і зчистили з неї решту землі.

Арам Акопян дуже схвилювався, коли побачив клиноподібний напис. Він довго розбирав його, але розібрав лише два слова: «Сардур» і «пілі».

— Сардур? Урартійський цар? — здивувався Армен.

— Треба гадати, що він, Сардур царював у цій країні (вона тоді називалась Урарту) за кілька століть до утворення вірменської держави. Він був царем-будівником і покрив свою країну Урарту каналами для зрошування полів, — сказав учитель. — Урарту була військово-феодальною державою, і Сардур споруджував капали руками полонених ворожих воїнів. Цих воїнів Сардур обертав у своїх рабів. Скільки рабів загинуло на будівництві таких каналів! Ось у цей період і було прийнято ставити біля початку каналів такі статуї «богів води». Наші вчені нещодавно знайшли на схилах гори Ахмаган кілька таких вішапів. Це свідчить про те, що кожної весни в цих каналах збирали воду гірських потоків, щоб влітку напоїти живодайною вологою безводні поля і ниви нинішнього Котайка…

— А що означає «пілі»? — спитав Камо.

— «Нілі» по-урартійському — це канал.

— Виходить, тут був канал? — знову запитав Камо.

— Щось ти дуже швидко метикуєш, — втрутився Грикор, — тобі треба сорок разів повторити і ти вже розумієш…

Асмік пирхнула, а Камо почервонів по самі вуха: треба ж йому було запитувати так наївно!

— Звичайно, — сказав учитель. — тут був канал…

Дід Асатур здивовано прислухався до розмов. От що значить наука, яка її сила!.. Знайшла вчена людина камінець якийсь з подряпинами, схожими на цвяхи, і побачила за ними царя, який жив дві з половиною тисячі років тому!.. Хоч і старий він, мисливець Асатур, хоч і багато бачив, та куди тут дідівському досвіду до науки?

— Так, — замислено промовив учитель, — в цій справі без допомоги Академії наук не обійтися. Треба сповістити вчених. Ходімо!

Вони повернулися в село, забравши з собою кирки й лопати.

Того ж дня Арам Акопян зв’язався по телефону з Єреваном.

— Ми давно чекаємо приїзду геолога з Академії наук. Він повинен допомогти нам з’ясувати деякі питання, що цікавлять нас. А тепер сповіщаємо, що ми знайшли сліди старовинного каналу Сардура…

Це повідомлення Академія наук зустріла з великим інтересом. Не минуло і двох годин, як на рівному полі на березі Севану приземлився літак і колгоспна легкова машина привезла в село професора Севяна в супроводі кількох археологів.

Професор щиро обняв свого учня, Арама Акопяна.

— Здрастуйте, здрастуйте! Ви, треба гадати, знайшли щось дуже цінне, коли вирішили ще раз потурбувати мене, старого.

Так, професоре. Тут, біля початку старовинного каналу, ми знайшли плиту з халдським написом. Пліта, на жаль, рокололась, деяких знаків нема і відтворити напис повністю мені не пощастило. Тому я і зважився потурбувати вас, за що прошу вибачення.

— Дрібниці, дрібниці! Від кожної такої знахідки я тільки молодію. В мене зараз стільки енергії, скільки в цьому юному Геркулесі.— Професор ласкаво поплескав Камо по плечі.— Ну, не будемо гаяти часу, показуйте свою плиту. Ви розібрали слово «пілі»? Так, це означає «канал». Можливо, нам і справді вдасться покликати на допомогу колгоспним полям канал урартійського царя Сардура? Га, що ви скажете? — посміхнувся професор до голови колгоспу.

Баграта дошкулила посуха, він Сердито хмурився, і його відповідь професорові прозвучала не зовсім люб’язно:

— Ви нам тільки воду дайте, а чия вона— царська чи диявольська— що нам до того? Скажіть, де вода, як її здобутя — ось те, що нам треба. Ви, вчені, повзши і про це знати. Якщо наука не може допомогти колгоспові в тяжку хвилину, нащо нам така наука?

— Ну, що ж, ходімо подивимось, що там таке, — сказав професор.

Першим рушив дід Асатур. За ним біг Чамбар. У супроводі голови колгоспу, вчителя і своїх співробітників ішов професор Севян. Останніми йшли юні натуралісти. Процесія наблизилась де школи. Зайшли в фізичний кабінет, де зберігалися обидва уламки плити.