Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

Він засміявся й ліниво підвівся.

— Хоча... Якщо капітан Левассер бажає утримувати дівчину, як пропонує, то нехай платить цей викуп і залишає собі ризик не отримати згодом жодного песо.

— Так! Так! Це діло! — вигукнув один з офіцерів Левассера.

А Каузак додав:

— Так повинно бути! Блад має рацію. Це відповідає угоді.

— Що відповідає угоді, дурні? — Левассер ледь не втратив розум. — Прокляття на вашу голову! Ви хоч подумали, де я зараз візьму двадцять тисяч песо? Уся моя частка, здобута в цьому поході, не становить і половини цієї суми. Я буду вашим боржником, поки не зароблю такої суми. Це вас влаштовує?

З огляду на всі обставини, немає сумніву, що пірати погодилися б, якби Блад не мав іншої думки.

— А якщо ви помрете, перш ніж заробите ці гроші? Наша професія сповнена ризику, капітане.

— Будь ти проклятий! — Левассер побагровів від люті та смикнувся в бік Блада. — Невже тобі всього мало?

— О, чому ж «мало»? Двадцять тисяч песо для негайного розподілу.

— У мене їх нема.

— Тоді хай полонених купить той, хто має гроші.

— А в кого, по-вашому, вони є, якщо їх немає в мене? Хто може внести таку суму?

— Я, — відповів капітан Блад.

— Ти? — У Левассера відвисла щелепа. — Ти... ти хочеш дівчину?

— Чому ж ні? І я перевершу вас і в галантності, бо піду на деякі матеріальні жертви, щоб мати цю дівчину, і в чесності, бо готовий заплатити за те, що мені потрібне.

Левассер дивився на нього, по-дурному роззявивши рота. Позаду нього, також спантеличені, скупчилися його офіцери.

Капітан Блад знову сів на бочку й витягнув із внутрішньої кишені камзолу маленьку шкіряну торбинку.

— Я радий, що в змозі вирішити труднощі, що в якийсь момент здавалися нерозв’язними.

І перед виряченими очима Левассера і його офіцерів він розв’язав торбинку й висипав у ліву долоню чотири чи п’ять перлин, кожна завбільшки з горобине яйце. У торбинці було двадцять таких. Найдобірніші з них були часткою трофеїв, що залишилися ув Блада після нальоту флотилію шукачів перлин.

— Ви хвалилися, що добре розумієтесь на перлах, Каузак. У скільки ви оціните оцю?

Бретонець пожадливо схопив грубими пальцями кульку, що мінилася всіма барвами райдуги, оцінюючи її своїм єдиним, але натренованим у цьому ділі оком.

— Тисяча песо, — коротко кинув він.

— Ви отримаєте за них значно більше на Тортузі або Ямайці, — сказав капітан Блад, — і вдвічі більше у Європі. Але я приймаю вашу оцінку. Вони всі майже одного розміру, як ви можете бачити. Тут дванадцять, загальною вартістю дванадцять тисяч песо, тобто саме стільки, скільки належить команді «Ла Фудр». Ось і маєте ваші три п’ятих, що обумовлені угодою. Що ж до восьми тисяч песо, які належать команді «Арабелли», то я відповім перед своїми людьми. А ти, Волверстон, забери, будь ласка, мою власність на борт «Арабелли».

Показавши на бранців, Блад знову підвівся.

— О ні! — крикнув Левассер, нарешті давши волю гніву. — Не чіпайте її!

Він був кинувся на капітана Блада, який, міцно стуливши губи, стояв трохи осторонь, насторожено спостерігаючи за противником.

Але дорогу Левассерові заступив один із його офіцерів.

— Заради Бога, капітане! Що ви збираєтесь робити? Адже справу вирішено. Вирішено по честі й із задоволенням для всіх.

— Для всіх? — роз’ярився Левассер. — Он як! Для всіх вас, ви, тварюки! А про мене ви подумали?

Каузак, із перлами, затиснутими в його величезному кулаці, підійшов до Левассера з іншого боку.

— Не будь дурнем, капітане. Тобі хочеться сутички між командами? Адже в нього мало не вдвічі більше людей. Навіщо тобі ця дівчина? Бог з нею, хай бере. Він добре заплатив за неї, та й обійшовся з нами чесно.

— Обійшовся чесно? — кричав розлючений капітан. — Ах ви...

У його багатому й мерзенному словнику забракло відповідної лайки, щоб схарактеризувати лейтенанта. Він ударив Каузака кулаком, що той аж поточився і мало не впав. Перлини розсипалися по піску.

Каузак пірнув за ними, немов плавець у воду, його товариші за ним. Бо з помстою можна й зачекати. Кілька хвилин вони мацали там, стоячи на рачки, старанно вишукуючи перлини і забувши про все на світі, навіть не помітивши, як закінчилася почата перед ними драма.

Рука Левассера схопилася за шпагу, його обличчя обернулось на білу маску люті, і він рішуче заступив дорогу Бладу, що збирався йти....

— Ти не візьмеш її, поки я живий! — вигукував він.

— Тоді я заберу її, коли ти помреш, — сказав капітан Блад, і його власний клинок спалахнув у сонячному сяйві. — В угоді сказано, що будь-яка людина, незалежно від рангу, яка приховає хоч найменшу частину трофеїв, бодай одне песо, має бути повішеною на нок-реї. Власне, я й збирався зробити це з тобою. Але, бачу, ти хочеш іншої смерті, паскудо, то хай буде по-твоєму!

Він відмахнувся від тих, хто волів їм завадити, і шпаги капітанів, дзенькнувши, схрестилися.

Молодий д’Ожерон дивився, приголомшений, не в змозі навіть уявити, якими будуть для нього наслідки такого двобою. Між тим двоє людей Блада, які зайняли місце негрів-охоронців біля французів, одразу ж зняли мотузок із голови д’Ожерона.

Бій закінчився швидко. Звіряча сила, на яку Левассер так упевнено покладався, не змогла протистояти спритності й відпрацьованій майстерності ірландця. Коли Левассер лежав долілиць на білому піску з проткнутими обома легенями, викашлюючи своє шахрайське життя, капітан Блад,