Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

На цей раз капітан Блад не витримав.

— Не чіпайте мене більше, — різко обірвав він Каузака, який, повернувшись, знову почав суперечку. — Надішли донові Міґелю повідомлення, скажи, що ти та твоя команда відокремилися від мене. І, диявол, немає сумніву, він дасть вам безпечно пройти. Візьміть шлюп, забирай своїх людей і забирайтесь під три чорти.

Каузак, звичайно, вчинив би саме так, якби його братія була одностайною і пристала на таке рішення. Однак у підлих піратських душах жадібність взяла гору над страхом. Якщо вони поїдуть, то, звісно, мусять залишити чималу частку награбованого, а також рабів і полонених. Якщо ж капітанові Бладу пощастить вирватися звідси — а знаючи його винахідливість, вони припускали таку можливість, — то він забере і їхню частку. Отакими невеселими були їхні роздуми, і кінець кінцем, не зважаючи на всі вмовляння Каузака, його недавні прихильники перейшли на бік Пітера Блада. Вони заявили, що з ним ішли на ризик, з ним і вибиратимуться звідси, якщо не загинуть. Це рішення з важким серцем передав Бладові того самого вечора сам Каузак.

Блад задоволено вислухав Каузака і запросив бретонця приєднатися до наради, де саме й обговорювали, як слід чинити далі. Нараду він зібрав у просторому патіо губернаторського будинку, в якому зараз і жив. Посеред подвір’я, оточений аркадами кам’яного чотирикутника і затінений плетивом повзучих рослин, вигравав прохолодний фонтан, навколо якого розрослися апельсинові дерева. Тихе вечірнє повітря було напоєне ароматом апельсинового цвіту. Такі архітектурні ансамблі, досить приємні зовні й усередині, будували мавританські митці в Іспанії, а потім іспанці перенесли їх звідти до Нового Світу.

Тож військова рада із шести людей до пізньої ночі обговорювала план дій, висунутий Бладом.

Прісноводне озеро Маракайбо, живлене річками, що стікали із засніжених хребтів, які оточували його з двох боків, мало близько ста двадцяти миль завдовжки та приблизно стільки ж у найширшому місці. Воно мало форму величезної пляшки з далеко витягнутою біля Маракаїбо в бік моря шийкою...

За цією шийкою озеро знову стає ширшим, а далі, уже ближче до моря, його перетинають два довгі вузькі острови Віджілас та Паломас, які закривають вихід на чисту воду. Єдиний вихід у море для суден будь-якої осадки пролягає через вузьку протоку між цими островами. Паломас, довжина якого сягає близько десяти миль, з трьох боків омивався смугою мілководдя, і до берегів його могли підійти лише судна з мінімальною осадкою. Винятком є східний берег, але там над вузьким виходом у море стояв неприступний форт — чомусь, коли пірати входили в озеро, він виявився покинутим. У протоці між островами погойдувались на якорях чотири іспанські кораблі.

Уже відомий нам флагманський корабель «Енкарнасьйон», великий потужний галіон, мав сорок вісім великих і вісім малих гармат. Другим великим кораблем був «Сальвадор» із тридцятьма шістьма гарматами. Інші два, менші, — «Інфанта» й «Сан-Феліппе» — несли по двадцять гармат і по сто п’ятдесят чоловік екіпажу.

Такий був флот, на виклик якого мав відповісти капітан Блад зі своїми «Арабеллою», яка несла сорок гармат, і «Елізабет» із двадцятьма шістьма гарматами. Крім них були ще захоплені в Гібралтарі два шлюпи, кожен озброєний чотирма кулевринами — старовинними важкими гарматами. Проти тисячі іспанців корсари могли виставити не більше чотирьох сотень чоловік із тих п’ятисот, що вийшли з Тортуґи.

План дій, запропонований капітаном Бладом на цій нараді, був відчайдушний та зухваліший з усього, що чув Каузак — він став сперечатися, бо не був із ним згоден.

— Так, — капітан погодився з бретонцем. — Я вдавався до речей більш зухвалих. — Він самовдоволено посмоктав люльку, набиту запашним тютюном, яким так уславився Гібралтар і якого вони прихопили із собою кілька тюків. — Найважливіше, що всі ці речі завжди були вдалі. Audaces fortuna invat[15], — додав він латиною. — Слово честі, оці давні римляни були розумні люди і знали життя.

Він вдихнув у своїх товаришів і навіть у Каузака частину своєї впевненості, і всі, пройнявшись вірою в успіх, гаряче взялися до роботи.

Три дні з ранку до вечора пірати завзято готувалися до бою, який мав забезпечити їм перемогу й порятунок. Зволікати було небезпечно. Пірати мали вдарити першими, до того як дон Мігель д’Еспіноса отримає підкріплення — той п’ятий галіон «Санто Ніньйо», який поспішав на з’єднання з ним з Ла Гуайри.

Основні роботи відбувалися на більшому з двох шлюпів, захоплених у Гібралтарі — на нього була покладена провідна роль у планах капітана Блада. Пірати зламали на ньому всі перегородки, перетворивши його на порожню посудину, прикриту тільки дошками палуби. У бортах просвердлили отвори — і шлюп став нагадувати половинку порожнього продірявленого горіха. Потім у палубі пробили кілька додаткових люків, а всередину корпусу склали запаси дьогтю, смоли й сірки, знайдені в місті. До всього додали ще шість бочок пороху, виставивши їх днищами назовні з бортових отворів шлюпа, наче гармати.

Надвечір четвертого дня, закінчивши необхідні приготування, пірати нарешті залишили хоч і приємне, але наче вимерле місто Маракаїбо. Знімалися з якоря о другій ночі — вони розумно скористались відпливом, який тихо зносив їх до обмілини. Кораблі йшли, згорнувши вітрила, крім бушпритових, віддавшись на волю легкому бризові, що ледве дихав у фіолетовій темряві тропічної ночі.

Порядок був такий: попереду йшов імпровізований брандер[16] під командуванням Волверстона, з екіпажем із шести добровольців — кожному з яких було обіцяно сто песо додатково до його частки грабежу як особиста нагорода за хоробрість. Потім ішла «Арабелла», а слідом, на деякій відстані, «Елізабет», якою командував Хаґторп, з яким тепер був Каузак, що залишився без судна, і більша частина його французьких послідовників. Позаду рухалися другий шлюп і вісім каное — на їхньому