Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

завзятого корсара, ще до того, як втратив власний корабель, що й змусило його піти на службу до Блада. Капітан наблизився до тих, хто сперечався, — він злегка спирався на довгу чорну палицю, а його обличчя затіняв крислатий капелюх із плюмажем. У його зовнішності не було нічого від флібустьєра. Він набагато більше скидався на франта — елегантний костюм з фіолетової тафти із золотим гаптуванням на петельках відповідав іспанській моді. Але довга міцна бойова рапіра, відкинута назад, ліва рука, що злегка спиралась на ефес, змінювали попереднє враження. А ще цей сталевий блиск в очах виказував у ньому авантюриста.

— Ви вважаєте мене смішним, га, Каузаку? — спитав він, зупиняючись перед бретонцем, який одразу якось обм’як і принишк. — Що ж, а ким я маю вважати вас? — Він говорив тихо, майже стомлено. — Ви тут розпинаєтеся, що наша затримка поставила вас у небезпечне становище. Але хто ж тут винен? Ми згаяли цілий місяць на те, що можна було зробити за тиждень, якби не ваші помилки.

— Отакої! Чортівня! Мене ще й звинувачують...

— Чи це була не ваша провина, коли посадили «Ла Фудр» на мілину посеред озера? Саме ви, не я, через свою зарозумілість, відмовилися від лоцмана і навіть не користувалися лотом. І що ми дістали внаслідок? Ми змарнували три дорогоцінні дні на розвантаження вашого корабля. А за цей час мешканці Гібралтара не лише довідалися про наше прибуття, але й устигли забратися геть. Ось чому ми змушені були гнатися за губернатором до цієї проклятої фортеці на острові, згаяти два тижні та втратити сотню матросів. У цьому і тільки в цьому причина нашої затримки! Поки ми тут вовтузилися, підійшла іспанська ескадра, яку викликав з Ла Гуайри корабель берегової охорони. Якби ви не посадили «Ла Фудр» на мілину, то в нас сьогодні було б не два, а три кораблі, і ми могли б пробитися до моря. І після всього ви ще наважились прийти сюди й докоряти в тому становищі, що склалося саме через вашу дурість.

Він говорив стримано — я впевнений, що ця стриманість не може не викликати захоплення. До того ж слід сказати, що іспанською ескадрою, яка охороняла вихід із великого озера Маракаїбо, командував найлютіший ворог Блада — дон Мігель д’Еспіноса-і-Вальдес, адмірал Іспанії — він чекав на появу капітана Блада зі спокійною впевненістю, спираючись на неймовірної сили іспанського флоту. На додаток для пошуків зустрічі з Бладом в адмірала, крім обов’язків перед своєю батьківщиною, були й особисті мотиви, уже відомі читачам. З адміралом плавав його небіж Естебан — він поривався до помсти за батька сильніше, ніж сам адмірал.

Проте, знаючи все це, капітан Блад міг зберегти спокій і взяти на кпини ганебну поведінку боягуза Каузака, то того ж Блад чудово усвідомлював, що саме йому, а не Каузаку загрожує найбільша небезпека. Він став спиною до Каузака і звернувся до юрби корсарів, які підступили ближче, щоб послухати його — капітан не потрудився підвищити голос.

— Сподіваюся, що це непорозуміння з’ясовано. Сподіваюсь, що вже нікому не слід непокоїтись.

— Нащо нам говорити про те, що вже в минулому і зроблено? — закричав Каузак понуро, але без люті. Після його слів Волверстон розсміявся, і той сміх був схожий на кінське іржання. Але Каузак не мовчав: — Питання в тому, як нам тепер діяти?

— Упевнений, зараз немає такого питання, — знизав плечима капітан Блад.

— Є, кажу вам! Є! — Каузак наполягав. — Дон Міґель, іспанський адмірал, гарантує нам недоторканість і безпечний вихід в океан, якщо ми, вирушивши звідси негайно, не завдамо шкоди місту, відпустимо полонених і повернемо все, що взяли в Гібралтарі.

Капітан Блад спокійно посміхнувся — він достеменно знав, скільки коштує слово дона Міґеля. За нього, з явним презирством до свого співвітчизника, відповів Ібервіль:

— Це свідчить, що, попри свою перевагу, іспанський адмірал таки боїться нас.

— Бо він не знає, наскільки ми безсилі, — огризнувся Каузак. — Ми мусимо будь-що пристати на його умови. У нас немає вибору. Така моя думка.

— Але не моя, — відповів капітан Блад. — Саме тому я й відхилив його пропозицію.

— Відхилив?! — Широке обличчя Каузака побагровіло. Невдоволене нарікання пролунало від людей позаду. — Відхилив? Відхилив... навіть, не порадившись зі мною?

— Ваша незгода нічого б не змінила. Ви в меншості, до того ж Хаґторп цілком мене підтримує. Але, — вів далі Блад, — якщо ви і ваші французькі прихильники хочете скористатися пропозицією та прийняти умови іспанця, ми не перешкоджатимемо. Пошліть одного з полонених повідомити про це адмірала. Будьте певні, що дон Міґель радо зустріне таку звістку.

Каузак сердито дивився на нього в тиші. Потім опанував себе і серйозно запитав:

— То що ж ви відповіли адміралові?

Посмішка осяяла обличчя і очі капітана Блада.

— Я відповів, що коли за двадцять чотири години ми не матимемо від нього гарантії на вільний вихід і не одержимо п’ятдесят тисяч песо викупу за Маракаїбо, то перетворимо це чудове місто на попіл, а потім вийдемо звідси і знищимо його ескадру.

Від такої зухвалості Каузак скам’янів. Але серед англійських піратів на площі було багато тих, хто насолоджувався зухвалим гумором спійманого, який диктував свої умови ловцеві. Вони вибухнули реготом, і за якусь мить регіт перейшов у схвальний рев: адже залякування ворога — улюблена зброя кожного авантюриста. Зрозумівши жарт, навіть французькі прихильники Каузака не лишилися осторонь, їх теж захопила хвиля загального ентузіазму. Лише Каузак затявся й уперто мовчав. З гіркою образою на серці він пішов. І не міг заспокоїтися аж до наступного дня, який приніс йому нагоду помститися. Таку можливість приніс лист від дона Міґеля: іспанський адмірал клявся перед Богом, що коли пірати відхилили його великодушну пропозицію і не склали зброї на чесних умовах, то він пильнуватиме їх біля виходу з озера і знищить за першої їхньої спроби вийти в море. Якщо ж вони, — попереджав дон Міґель, — затримаються з відплиттям, то він тієї