Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

Але мадемуазель із жахом відсахнулася. Це була дівчина на порозі жіночності, висока, з чудовими формами, з важкими кучерями блискучого чорного волосся навколо обличчя кольору слонової кістки. Вираз обличчя та низько опущені вії великих темних очей тільки підкреслювали її гордовитість.

За мить коханий був поруч із нею — кинувши свою закривавлену алебарду, він широко розкинув руки, щоб обійняти її. Проте, потрапивши в його обійми, з яких їй уже не легко було вирватись, дівчина тільки зіщулилась; страх спотворив її майже досконале обличчя, вибивши з нього залишки гордовитості.

— Моя, моя, нарешті, і на зло всім! — тріумфально вигукнув він, театрально, але й по-справжньому героїчно.

Але дівчина, упираючись щосили руками в його груди, силувалась відштовхнути свого героя:

— Чому... чому ти вбив його?

Він засміявся, як і личить героєві; і з міною бога, який зглянувся на простого смертного, пишномовно відповів:

— Він став між нами. Хай смерть його буде символом і пересторогою для тих, хто наважиться розділити нас! Вони згадають його і затремтять!

Це було так красиво, приголомшливо — жести Левассера були такими широкими й витонченими, а його магнетизм настільки переконливим, що дівчина, відкинувши свій безглуздий страх, безсило впала йому на груди. А він, перекинувши її через плече, під схвальні вигуки команди легко й урочисто поніс дорогоцінну ношу на палубу свого корабля. Її неуважний брат, можливо, порушив ту романтичну ідилію, але завжди пильний Каузак спокійно збив його з ніг, а потім зв’язав, як дичину.

Після цього, поки капітан у каюті втішався усмішками коханої, Каузак заходився коло трофеїв. Голландській команді було наказано взяти баркас і забиратися хоч у пекло. На щастя, екіпаж був невеликий — менше ніж тридцять людей, і баркас, хоч і перевантажений, вмістив усіх. Потім Каузак, оглянувши вантаж, залишив на «Джонґроуві» свого старшину і два десятки людей з наказом іти за «Ла Фудр», який він вів на південь — до Підвітряних островів.

Каузак зараз не був схильний радіти. Ризик, на який вони пішли, захопивши голландський бриг і вчинивши насильство до членів сім’ї губернатора Тортуґи, був незмірно вищий, ніж вартість здобутих трофеїв. З похмурим обличчям він це й сказав Левассеру.

— Тримай свої думки при собі, — відповів йому капітан. — Невже ти думаєш, що я дурень і, підставляючи шию для петлі, не подбав про те, щоб розрізати мотузок? Я поставлю губернаторові Тортуґи такі умови, які він буде змушений прийняти. Установіть курс на Вірген Магра. Там ми зійдемо на берег і все влаштуємо. А ще приведи в каюту того шмаркача д’Ожерона.

Левассер повернувся до дами свого серця.

За хвилину туди ж привели і брата цієї леді. Капітан підвівся, щоб зустріти його, пригнувшись, щоб не стукнутись головою об стелю каюти. Мадемуазель теж піднялася.

— А оце навіщо? — спитала вона Левассера, показуючи на зв’язані руки її брата — залишки обережності Каузака.

— Мені самому шкода, — мовив Левассер, — і хочеться покласти цьому край. Хай мосьє д’Ожерон дасть мені слово честі...

— Я не дам вам жодного слова! — вигукнув зблідлий юнак, якому не бракувало сили духу.

— Сама бачиш — Левассер стенув плечима, ніби з глибоким жалем, і обурена мадемуазель повернулася до свого брата.

— Анрі, це нерозумно! Ти поводишся зовсім не як мій друг. Ти...

— Дурненька, маленька... — відповів її брат. Це «маленька» було не на своєму місці; бо дівчина була вища за хлопця. — Дурненька, ти думаєш, я міг би залишитися твоїм другом, якби принизився до переговорів із цим мерзенним піратом?

— Спокійно, мій юний півнику! — Левассер засміявся, але сміх цей не обіцяв нічого приємного.

— Хіба ти не бачиш, скільки лиха завдало твоє безумство! Скільки загинуло людей з примхи цього чудовиська! Невже не бачиш, що ти потрапила до пастки звіра, собаки, народженого на смітнику і вихованого серед злодіїв та вбивць?..

Він міг би сказати більше, але Левассер ударив його по обличчю. Левассер, бачте, не любив почути правду про себе.

Мадемуазель д’Ожерон ледь стрималась від крику, а хлопець відсахнувся під ударом. Він прихилився з розсіченою губою до стіни каюти. Але дух його зломлено не було, на його блідому обличчі заграла жахлива посмішка, а очі шукали сестру.

— Бачиш, — сказав він просто. — Він б’є бранця, у якого зв’язані руки Прості слова, сповнені неймовірного презирства, розбудили в Левассера нестримну лють, яка завжди тільки й чекала нагоди, щоб вибухнути.

— Що б ти зробив, щеня, якби твої руки були вільні? — Він схопив хлопця за комір камзола і струсонув. — Відповідай! Що б ти зробив? Базіко! Пустодзвін... — Слідом хлинув потік слів, значення яких дівчина не знала, але легко могла здогадатися про їхній брудний зміст.

З блідими щічками, вона стояла біля столу в каюті та благала Левассера, щоб той зупинився. У відповідь пірат, скорчившись, розчахнув двері й виштовхнув її брата з каюти.

— Киньте цю погань у трюм, до нових розпоряджень! — загарчав він і зачинив двері.

Заспокоївшись, він знову повернувся до дівчини з примирливою посмішкою. Але вона не всміхнулася йому у відповідь. Вона побачила природу свого героя без красивої обгортки, як це було раніше, і знайшла видовище відразливим і страшним. Дівчина згадала звіряче вбивство капітана голландців і нарешті зрозуміла, що її брат сказав правду. Вираз панічного страху спотворив обличчя Мадлен, і, щоб не впасти, вона схопилася за стіл.

— Люба, що це з тобою? — Левассер підійшов ближче. Вона відступила перед ним. Від його посмішки та блиску очей в неї боляче стислося серце.

А коли вона дійшла до кінця каюти і далі відступати було нікуди, він схопив жертву довгими руками і грубо притяг до себе.

— Ні, ні! — вона задихалась.