Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

Погідного наступного ранку, в блискучому та прозорому після бурі повітрі почувався свіжий солонуватий присмак, що ширився від озер на півдні острова. На піщаній обмілині Вірґен Маґра, біля підніжжя білих дюн, де притулився парусиновий намет Левассера, відбувалася страшна сцена.

Сидячи на порожній бочці, французький флібустьєр розмірковував над важливою справою: як урятуватися від гніву губернатора Тортуґи.

Навколо нього, наче почесний караул, вешталося з півдюжини офіцерів; п’ятеро з них були грубі й простакуваті мисливці в затасканих шкіряних куртках і таких самих штанях, а шостий — Каузак. Перед ним, пильнований двома напівголими неграми, стояв молодий д’Ожерон, у сорочці з оборками на рукавах, сатинових коротких панталонах і красивих черевиках з дубленої козлячої шкіри. Він був позбавлений камзола, зі зв’язаними за спиною руками. Миловидне обличчя юнака змарніло. Тут же, на піщаному горбочку, теж під охороною, хоч і не зв’язана, зіщулилась його сестра. Вона була смертельно бліда і марно намагалася під маскою гордовитості приховати страх і сльози, що душили її.

Левассер звернувся до молодого д’Ожерона. Говорив він довго. В кінці кінців з удаваною ввічливістю сказав:

— Я сподіваюся, месьє, що ясно висловився. Але, щоб не було ніяких непорозумінь, я готовий повторити. Викуп визначається у двадцять тисяч песо, і якщо видасте слово, що повернетесь, то можете хоч зараз вирушати по них на Тортуґу. На поїздку я даю вам місяць і забезпечую всіма засобами, щоб дістатися туди вчасно. А мадемуазель д’Ожерон поки що залишиться тут заручницею. Навряд щоб ваш батько вважав цю суму занадто великою, адже сюди входить ціна за звільнення сина і вартість доччиного посагу. Чорти б мене взяли, я, здається, надто скромний! Адже кажуть, що мосьє д’Ожерон — людина з грошима.

Д’Ожерон-молодший підвів голову і сміливо глянув в обличчя капітана.

— Я відмовляюся цілком і абсолютно, розумієш? Роби зі мною що хочеш, і будь ти проклятий, підлий пірате без совісті й честі.

— О, які слова! — Левассер засміявся. — Який запал і яка дурість! Ти не подумав про наслідки. Подумавши, ти не був би таким гарячим і впертим. У нас є чим підхльоснути впертих. Я попереджаю: навіть не думай дати мені слово, а потім гратися зі мною. Я знаю, як знайти й покарати тебе. І пам’ятай, що в моїх руках честь твоєї сестри. Якщо ти забудеш повернутися з приданим, то не дивуйся, коли я забуду одружитися з твоєю сестричкою.

Усміхнені очі Левассера пильно дивилися на обличчя юнака — він побачив жах, який з’явився в його погляді. Дико глянувши на сестру, д’Ожерон побачив у її очах відчай, що спотворив усю дівочу вроду. Огида й лють переповнили серце юнака.

Але він зібрався з силами і рішуче відповів:

— Ні, собако! Тисячу разів ні!

— Які безглузді слова! — Левассер говорив без гніву, з холодно глузливим жалем. Пальці його гарячково в’язали вузли на мотузку. Піднявши мотузок, він промовив: — Знаєш, що це? Це чотки болю. Після знайомства з ними не один єретик став ревним католиком. Ці чотки допомагають людям стати розумнішими, від них очі вилазять на лоб. Отож дивись!

Він кинув шнур одному з негрів, який тієї ж миті обкрутив його навколо голови юнака. Потім між шнуром і черепом встромив невеликий металевий стрижень, круглий і виточений, як чубук люльки. Приготувавшись, негр виряченими очима втупився в капітана, чекаючи сигналу, щоб розпочати тортури.

Левассер розглядав свою жертву: він побачив його напруження, але й готовність знести все — змарніле обличчя зблідло, краплі поту поблискували на чолі під шнуром.

Мадемуазель д’Ожерон зойкнула і хотіла підвестись, але охоронці затримали її, і вона, застогнавши, безсило опустилася на пісок.

— Схаменись, прошу, пожалій себе і сестру, — сказав капітан, — будь розумним. Невже, зрештою, то завелика сума — та, яку я назвав? Для твого багатого батька це ж дрібничка. Повторюю ще раз: я надто скромний. Але оскільки вже сказано — двадцять тисяч песо, то хай так і залишається.

— Будь ласка, а для чого ви призначили двадцять тисяч песо?

Сказано це було ламаною французькою мовою, але приємним і рішучим голосом, у якому, здавалось, вчувалися нотки тієї злої іронії, якою завжди хизувався Левассер.

Здригнувшись, Левассер і його офіцери подивилися вгору. На гребені дюни вони побачили високий різкий силует на тлі глибокого кобальтового неба — худорлява фігура, зодягнена в бездоганний камзол зі срібним мереживом, малиновий плюмаж зі страусового пір’я ледь заходив за широкі криси його капелюха. Цей капелюх прикривав смагляве обличчя капітана Блада.

Левассер, вилаявшись від подиву, підвівся з бочки. Він думав, що капітан Блад зараз уже за обрієм, дорогою на Тортуґу, припустивши, що йому таки пощастило пережити вчорашню бурю.

Зійшовши на сипкий пісок, у якому він загруз до литок у чудових чоботях з м’якої шкіри іспанської вичинки, капітан Блад опинився на березі. Його супроводили Волверстон і ще чоловік дванадцять із команди «Арабелли». Підійшовши до приголомшеної купки людей, Блад граціозно зняв капелюха і низько вклонився дівчині; після чого повернувся до Левассера.

— Доброго ранку, мій капітане, — сказав він, і став далі пояснювати свою присутність: — Учорашній ураган змусив нас повернутися. Нам не лишалося нічого іншого, як спустити вітрила й покластися на ласку стихії. От нас і пригнало назад. Крім того — чорти з ним! — на «Сант-Яґо» тріснула грот-щогла, і тому я був радий знайти бухточку на заході острова в декількох милях звідси. Ну, а потім ми вирішили розім’яти ноги і привітати вас... Та хто ці люди? — він показав на юнака й дівчину.

Каузак знизав плечима і звів очі до неба.

— Оце й уся комедія! — сказав він, звертаючись до небосхилу.

Левассер прикусив язика та змінився на обличчі. Але він достатньо опанував себе, щоб чемно відповісти:

— Як бачите, мої двоє бранців.

— А! Їх теж прибило штормом минулої