Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

— Моє ім’я, — відповів він, — Пітер Блад. Іспанці знають мене як дона Педро Санґре, а француз може називати мене Ле Санґ, якщо йому заманеться.

— От і добре, — сказав позбавлений смаку авантюрист англійською і, не чекаючи на запрошення, підсунув стілець до заяложеного столу. — Мене звуть Левассер, — у свою чергу відрекомендувався він трьом співбесідникам, з яких принаймні двоє позирали на нього спідлоба. — Можливо, ви вже чули це ім’я.

Так, це ім’я було їм знайоме. Він командував капером із двадцятьма гарматами, який тиждень тому кинув якір. Екіпаж капера складався переважно з французьких мисливців з Північної Еспаньйоли — людей, що мали набагато солідніші підстави ненавидіти іспанців, ніж англійці.

Левассер нещодавно повернувся на Тортуґу після не зовсім вдалого походу. Однак знадобилося дещо більше, ніж звичайна поразка, щоб збити страшенну пиху з цього типа. Полюбляючи сварки, випивку, гру в карти або кості, цей негідник набув широкої популярності серед дикого «берегового братства». Ходила за ним також і слава геть іншого характеру. В його розгнузданості та привабливій зовнішності жінки знаходили якусь особливу принадність. І Блад не дивувався, коли Левассер відверто вихвалявся своїми перемогами, його вражало тільки те, що хвастощі ці були небезпідставні.

Ходили чутки, що навіть мадемуазель д’Ожерон, донька губернатора, попалась у пастку цієї дикої привабливості, і що Левассер дійшов до такого нахабства, що просив її руки в батька. Правда, д’Ожерон дав йому на це єдину можливу відповідь — він показав йому на двері. Розлючений Левассер пішов, але поклявся, що все одно одружиться з мадемуазель д’Ожерон, хай навіть проти нього повстануть усі батьки християнського світу, і що мосьє д’Ожерон гірко каятиметься за образу, заподіяну своєму майбутньому зятеві.

Саме цей чоловік підсів до капітана Блада із пропозицією об’єднати свої сили для подальших спільних дій.

Дванадцять років тому, коли Левассерові було ледь за двадцять, він плавав із жорстоким виродком піратом Л’Оллоне, і в майбутньому «подвиги» довели, що учень гідний свого вчителя. Серед «берегового братства» за тих днів не було запеклішого негідника, ніж Левассер. А проте, хоч і дуже відразливим здався капітанові Бладу сам Левассер, він визнавав, що пропозиції цього суб’єкта не позбавлені сміливої винахідливості і що разом з ним без ризику можна провадити операції в більших масштабах, ніж діючи нарізно. Центральним місцем у проекті Левассера був напад на Маракаїбо, багате місто на материку. Блад розумів, щодня такої оборудки потрібно буде щонайменше шістсот чоловік, а на їхніх кораблях такої кількості людей не перевезеш. Отже, спочатку треба було двома-трьома нападами на інші об’єкти здобути ще хоч кілька кораблів.

Бладові була неприємна ця людина, але капітан не відповів одразу. Йому сподобалася пропозиція, і він погодився обміркувати її. Але потім під натиском Хаґторпа і Волверстона, які не поділяли особистої неприязні Блада до француза, угода між Левассером і Бладом була підписана не тільки ними, а, як це було заведено, і представниками обох команд.

Угодою, зокрема, передбачалося, що навіть і тоді, коли їх кораблі діятимуть нарізно, вони повинні будуть давати один одному вичерпний звіт про здобуті трофеї; корабель, якому належатиме здобич, залишає за собою три п’ятих здобутого, а дві частини віддає своєму союзникові. Усі трофеї належить потім розподілити між членами команд кожного корабля за договором, укладеним між капітаном цього корабля та його людьми. В усьому іншому угода ця була стандартна, зокрема й пункт, за яким того, хто спробує вкрасти або приховати частину трофеїв, хай це буде навіть одно песо, буде негайно повішено на нок-реї.

Капітани все узгодили й були готові до виходу в море, але просто в переддень відплиття Левассер дивом уникнув розстрілу за романтичну спробу піднятися на стіну губернаторського саду, щоб попрощатися з пристрасно закоханою мадемуазель д’Ожерон. Він відмовився од свого наміру тільки тоді, коли вартові, що засіли в кущах, двічі пальнули по ньому. Вирушаючи в похід, Левассер поклявся після повернення на Тортуґу вдатися до дієвіших заходів.

У ту ніч він спав на борту свого корабля, який з властивою для нього пишномовністю назвав «Ла Фудр» — «Блискавка», і наступного дня його відвідав капітан Блад, якого він почасти глузливо називав своїм адміралом. Ірландець приїхав остаточно узгодити з французом деякі пункти договору, з яких найістотнішим для нас була домовленість про те, що, коли судна розійдуться випадково чи через необхідність, вони повинні якнайшвидше знову зустрітися на Тортузі.

Після цього Левассер почастував «свого адмірала» обідом, і вони спільно випили за успіх експедиції — зважимо, що Левассер не обмежував себе і незабаром ледве тримався на ногах.

Нарешті, ближче до вечора, капітан Блад залишив «Ла Фудр», і шлюпка доставила його на борт величезної «Арабелли», червоний фальшборт і позолочені амбразури якої мінилися пломенистими барвами в промінні призахідного сонця.

У нього було важко на серці. Як ви пам’ятаєте, було сказано, що він непогано розбирався в людях, і від враження, справленого на нього Левассером, у його душу закралися сумніви, які з наближенням години відплиття дедалі зростали.

Свої сумніви він висловив Волверстону, який зустрів його на борту «Арабелли»:

— Ти переконав мене підписати цю угоду, кат би тебе взяв. Я не певен, що такий союз доведе до нас добра.

Гігант примружив своє налите кров’ю єдине око і посміхнувся, випнувши важку щелепу.

— Ми скрутимо собаці шию за першої ж спроби зради.

— Скрутимо, якщо до того часу нам її не скрутять, — кинув Блад і, йдучи до своєї каюти, додав: — Виходимо вранці, на початку відпливу.

Уранці, за годину до відплиття, до борту «Ла Фудр» підплив легенький човен-каное. З нього мотузяним трапом на корабель став підніматися метис. Він був одягнений в короткі волохаті штани з невичиненої шкури, а червона ковдра правила йому за плащ. Він ніс складений клаптик паперу для капітана Левассера.

Левассер розгорнув листа, замацаного й зім’ятого брудними пальцями посланця. Його зміст був приблизно такий:

Мій