Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

«Сінко Льяґас» і «Енкарнасьйон» після відповідного обміну сигналами лягли в дрейф на відстані у чверть милі. Через простір, що їх розділяв, від першого корабля, злегка здіймаючись на освітлених сонцем хвилях, поспішав човен, укомплектований шістьма іспанськими моряками. Капітан Блад і дон Естебан д’Еспіноса влаштувалися на кормі.

Човен також віз дві скрині з грошима — п’ятдесятьма тисячами песо. Золото за всіх часів вважали кращим свідоцтвом доброї волі, і Блад вирішив, що в усіх відносинах видимість добрих намірів має бути цілком на його боці. Правда, його товариші вважали це удавання перевищенням усіх розумних меж. Але воля Блада переважила. Він до того ж захопив із собою адресований одному іспанському грандові великий пакунок із численними печатками й гербом Еспіноси — ще один речовий доказ, наспіх сфабрикований у каюті «Сінко Льяґаса». Уже дорогою Блад закінчував інструктувати свого молодого супутника.

Дон Естебан висловив занепокоєння:

— А що станеться, якщо ви викриєте себе?

— Це буде нещастя для всіх. Я порадив твоєму батькові помолитися за наш успіх. Тож покладаюся на вас і сподіваюсь, що ви допоможете мені істотніше.

— Я зроблю все, що зможу. Бог свідок, що зроблю! — палко запевнив хлопець.

Блад стримано кивнув, і обоє вони не сказали більше жодного слова, аж поки шлюпка не торкнулася обшивки велетенського «Енкарнасьйона». Першим сходами пішов дон Естебан, а капітан Блад уважно стежив за ним. На шкафуті зустрічав сам адмірал — красивий, самодостатній чоловік, дуже високий і жорсткий, трохи старший і сивіший за дона Дієґо й дуже схожий на нього. Він був у компанії чотирьох офіцерів і ченця в чорно-білій сутані домініканського ордену.

Дон Міґель розкрив обійми для племінника, чию нерішучість і розгубленість він сприйняв за хвилювання, притис його до своїх грудей і повернувся, щоб привітати супутника дона Естебана.

Пітер Блад витончено вклонився — принаймні зовні він був абсолютно спокійним.

— Я, — відрекомендувався він, переклавши буквально своє прізвище, — дон Педро Санґре, безталанний кабальєро, нещодавно звільнений від полону хоробрим батьком дона Естебана.

І кількома словами він змалював вигадані обставини його захоплення проклятими єретиками, які володіють островом Барбадос, і подробиці звільнення.

— Подякуємо Господові, — промовив чернець, вислухавши розповідь.

— Нині і прісно і во віки віків, — відповів Блад, потупивши очі, — він згадав, що є ревним католиком.

Адмірал і офіцери, що супроводжували його, доброзичливо й зі співчуттям вислухали Блада. Потім настала черга страшного питання:

— А де ж мій брат? Чому він сам не прибув привітати мене?

Молодий Еспіноса відповів:

— Батькові прикро, що йому довелося відмовитися від честі й задоволення бачити вас, дядечку. На жаль, він трохи нездужає. О, нічого серйозного! Його трохи лихоманить через легке поранення під час недавнього нападу на Барбадос, коли було щасливо визволено й цього кабальєро.

— Зажди, племіннику, зажди, — з іронічною суворістю перервав його дон Міґель. — Я не хочу навіть чути про такі речі, бо маю честь у тутешніх морях представляти його католицьку величність короля Іспанії, а він перебуває в мирі з королем Англії. Ти вже й так наговорив зайвого. Я намагатимусь забути про це якомога швидше, до того ж попрошу і вас, панове, забути слова мого родича, — додав він, звертаючись до офіцерів. При цьому дон Міґель підморгнув капітанові Бладу, в очах якого спалахнув веселий вогник. — Що ж, якщо дон Дієґо не може зустрітися зі мною, я сам поїду до нього.

На мить обличчя дона Естебана стало блідою маскою страху. Тоді заговорив Блад — неголосним, конфіденційним тоном, у якому чудово змішалися ввічливість, зворушеність і лукава посмішка:

— Прошу вас, доне Мігелю. Насмілюсь зауважити, що саме цього вам не треба робити, та й дон Дієго цього не хоче. Вам не слід зустрічатися з доном Дієґо, поки не загояться його рани. Це його власне бажання. Це справжня причина його відсутності. Бо істина полягає в тому, що його рани не настільки серйозні, щоб запобігти його появі. Дон Дієґо вважає, що він поставив би вас у дуже незручне становище, якби особисто доповів вам про те, що сталося. Як ви щойно сказали, ваша ясновельможносте, між його католицькою величністю й королем Англії нині мир, а ваш брат дон Дієґо... — Блад зупинився на мить. — Думаю, що мені немає потреби говорити вам про це. Те, що ви почули від нас про якийсь напад, усього-на-всього чутка... Гадаю, ваша ясновельможність розуміє...

Його світлість замислися.

— Розумію... але не все... — відповів він.

Капітан Блад на певний час завагався. Невже його слова чи, може, сама його персона викликають сумніви в цього іспанця? Дивно, бо і одяг і мова його бездоганно іспанські, та й хіба не стоїть біля нього юний дон Естебан, який ладен підтвердити кожне слово? Перш ніж адмірал устиг зронити ще хоч слово, Блад знову заговорив.

— У шлюпці внизу стоять дві скрині з п’ятдесятьма тисячами песо, які ми маємо доставити вашій ясновельможності.

Іспанець від радощів підскочив, офіцери радо ззиралися один з одним.

— Це викуп, добутий доном Дієґо.. То губернатор...

— Жодного слова, в ім’я небес! — занепокоєно вигукнув адмірал. — Мій брат просить мене взяти на себе обов’язок перевезти ці гроші для нього в Іспанію? Гаразд, це сімейна справа, і стосується вона лише мого брата й мене. Що ж, це можна буде зробити. Але я не маю знати... — Він затнувся й вирішив за краще запросити гостей до столу: — Панове, поки підніматимуть на борт ці скрині, прошу до мене в каюту на ковток малаги.

Він віддав наказ підняти на борт скрині, а потім повів гостей до каюти, обставленої з королівською розкішшю, слідом за ним рушили чотири офіцери й домініканець.

Сіли за стіл, слуга