Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
— Я послав її по сигарети. Тільки й усього.
— Ага! Виходить, ви-навмисне вислали її з дому! Ще один доказ проти вас!
— Ви погано розумієтесь на юриспруденції, Джузеппе! Доказ — ось! — Григорій підняв фотоапарат. — Так би мовити, речовий, зафіксований на плівці. А у вас що? Слова! Самі слова, їх легко спростує фотознімок.
— Ви мерзенний шантажист, Шульц! І я це доведу. Є ще логіка, логіка подій…
— Но… но… обережніше на поворотах! Що ж до логіки, то це зброя обоюдогостра. В наші часи деякі документи — ті самі гроші. То чому б вам не скористатися з нагоди…
— Ага, он що! — стиснувши кулаки, Джузеппе впритул підступив до Григорія. — Я вас зараз ось цими руками…
— Годі! Набридло! У мене пістолет, зрозуміли? І коли дійде до насильства…
Міряючи один одного поглядами, вони стояли майже впритул, обидва зблідлі, обидва розлючені.
«Чорт забери! Час переводити розмову на інші рейки… Бідолаха! І якого біса ти звалився на мою голову!»
— От що, Джузеппе! — Григорій витягнув руку з кишені і відступив до стола. — Наш словесний двобій нічого не дасть ні вам, ні мені. Ми можемо порозумітись, не вдаючись до кулаків і пістолета. Пропоную навести тут лад, поки не повернулась Лідія. А вже потім поговоримо про наші взаємини. Попереджаю, нападу з тилу я не подарую!
Спокійно повернувшись, Григорій почав складати документи. Джузеппе похмуро стежив за його неквапливими рухами.
— Ну от, можна й ховати. Покладіть, будь ласка, і поставте полицю на місце!
? З якої це речі? Щоб ви вдруге мене сфотографували?
— Два фотознімки чи три — яке це має значення… Втім, якщо ви так боїтесь…
Сховавши папери, Григорій обережно взявся за секретний замок. Ззаду почулося важке дихання Джузеппе.
«Невже приготувався вдарити? Схопить прес-пап’є і…»
Гончаренко швидко озирнувся. Ні, стоїть спокійно. У погляді неприхована цікавість, очі просто прикипіли до його руки. Виходить, не знав?
— Все! Тепер можна сісти й поговорити. Чому це ви так саркастично посміхаєтесь? Здогадуюсь, проте радіти вам рано. Ми ж тільки починаємо розмову. Уявіть, у замку старого графа Рамоні, де я жив, був точнісінько такий тайник. Старий сам показував мені його, віддавши одну з кімнат в моє повне розпорядження. Цілком природно, що й тут схованку було зроблено за готовим уже зразком. Ось чому я так швидко збагнув, як її закрити.
— Вас виказало не тільки це, Шульц. Ви складали документи в певному порядку, отже, знали, як вони лежали раніш.
— Слова, любий Джузеппе, слова! Я міг би легко їх спростувати, пославшись на вашу збуджену уяву, але…
Погляди двох чоловіків знову схрестилися: спокійно-насмішкуватий Григорія, гарячковий, сповнений ненависті — Джузеппе.
— Ви, очевидно, полюбляєте гру в піжмурки, Шульц?
— Навпаки, терпіти її не можу! А тому признаюся: тайник відкрив я.
— Овва, яке сміливе признання! Ніби я не знав цього з самого початку! Незрозуміло одне: навіщо ви розіграли весь цей фарс?
— Невже ви не здогадуєтесь? Щоб вас знешкодити. У вас немає доказів проти мене, а я їх маю. І якщо ви прохопитесь хоч словом про те, що тут бачили, Рамоні чи комусь іншому, обидва фотознімки, зважте, в двох різних ракурсах…
— Це моральне насильство, Шульц!
— Лише вимушена пересторога. І щоб не обтяжувати вашу совість зайвими роздумами морального порядку, можу свою поведінку пояснити.
— Знаєте, Шульц, ви мене починаєте цікавити. Так спритно звалити з хворої голови на здорову і триматися після цього з таким самовпевненим спокоєм…
— Професія, Джузеппе! Виученик школи «благородних лицарів», як вам відомо. До речі, і моя надмірна цікавість до документів синьйора Рамоні пов’язана саме з нашою школою. Бачте, інтереси навіть однодумців, на жаль, часто стикаються. Так сталося і в мене з вашим шановним патроном. Нашу розвідку дуже непокоїть та обставина, що Рамоні дещо легковажно зберігає у себе списки діячів націонал-соціалістичної партії райху, переправлених свого часу за допомогою італійців за кордон. Ми воліли б, щоб ці списки зникли, тобто слід наших людей загубився б. Цього вимагають правила конспірації, ті плани, що їх ми будуємо, спираючись на наявні там чи там сили. Ось чому містер Думбрайт і поклав на мене це нескладне, але неприємне завдання. Воно аж ніяк не зачіпає інтересів вашого підпільного руху, МСІ, інших організацій такого ж толку, а наші — захищає… То ми з вами дійшли джентльменської згоди про мовчання?
— Навряд таку згоду можна назвати джентльменською. — Тінь посмішки промайнула в очах Джузеппе, і це занепокоїло Григорія.
— Як хочете назвіть нашу згоду, хоч піратською… Для мене важливе одне — ваша мовчанка. Якщо ви її порушите, я буду безжальним, попереджаю чесно.
— Ви забрали списки. Рамоні це може помітити. Тоді підозра впаде на мене. Однаково над моєю головою висітиме сокира.
«Йолоп, як же я, сплівши свою версію, про це не подумав! Хоча…»
— Мені в школі вручили фальшиві списки, і я їх поклав замість справжніх. Хтось із наших людей свого часу їх сфотографував, отже, підробки Рамоні, треба сподіватись, не помітить, — запевняв Григорій, знаючи, що сфотографовані ним списки лежать на місці.
Джузеппе зняв окуляри і потер скроні. Без скелець його очі дивилися зовсім безпорадно. Часто кліпаючи повіками, як це буває з
