На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов

— Та, гляди, тільки одну!

Усе це було цілком природним. Запаси курива в бригаді кінчалися, і тютюн чи сигарети видавали тільки з дозволу командування бригади.

Крайнєв вдячно схилив свою скуйовджену голову і повернувся в каптьорку. Через відчинені двері Мехті побачив, як він узяв з лантуха пачку сигарет і, задоволений, сховав її до кишені.

Карранті й Мехті вийшли з кухні.

Біля дверей своєї кімнати Карранті зупинився.

— Ну, а тепер можна й поспати годинку. Мені як пораненому, а тобі як відпочиваючому, — посміхнувся він.

— Єсть спати! — весело відгукнувся Мехті.

— Коли повернеться полковник, я зберу в себе начальників постів, що змінилися. Прийдеш і ти…

— Єсть!

Мехті клацнув каблуками і почав підніматися сходами.

На площадці сходів було високе, від підлоги площадки до стелі, вікно. Кольорові шибки повибивані, й дощові краплі падали на площадку.

Мехті в роздумі зупинився. Звідси добре було видно увесь двір. Ось по двору, сковзаючись і лаючись, пройшов Ферреро з своїм ординарцем. Біля скособочених воріт стоїть вартовий; він підіткнув за пояс Поли шинелі й насунув на самого носа шкіряний картуз.

Крайнєв у брезентовому плащі виводить із конюшні старого мула; мул покірно йде до воза в кутку двору…

Мехті ніяк не може зосередитись. А зосередитись треба. Треба розміркувати, чи не сталося чогось нового за час зустрічі з Карранті. Вони зустрілися, сходили пообідати й розійшлися. І все? Начальник штабу поводився просто, невимушено. Причепитися поки що було ні до чого. Але він зробив один крок, який неприємно вразив Мехті: прикинувся, що не помітив, як рилися в його кімнаті. Він помітив, що рилися, — в цьому Мехті не мав сумніву — і… не скипів! Слід було чекати, що він почне бушувати, зчинить скандал, вимагатиме пояснень. Та Карранті вважав за краще промовчати. Може, й справді він нічого не помітив? Ні, не міг не помітити. «Я навмисне переклав папку, подушку, викинув на підлогу закладку з томика Данте. До речі, чи Карранті читав «Божественну комедію»? Чекай-но, чекай, не відвертати увагу! Отже, він усе, звичайно, помітив, але і взнаки не дав. Одне очко не на його користь… Одне очко. Воно може вирішити результат футбольного матчу, та не йому розв'язати питання, чи підозріло поводиться начальник штабу. Він людина вольова, можливо, помітив, що тут щось не так, але стримався, а при зустрічі з командиром спокійно зажадає пояснення, з якої речі надумалися його контролювати. Але неприємний осадок в душі й досі мучить Мехті, як печія… Уявімо протилежне: він усе помітив, але вирішив удавати, що все гаразд Виходить, він вбачає в моїй особі супротивника? Якщо так, то супротивника дурнуватого. Що ж було потім? Потім ми пішли обідати… Ні, до обіду Карранті розпотрошив пачку сигарет, сказавши перед тим, що в них іноді ховають шпигунські донесення. Може, й ховають. Але потрошити пачку все-таки не було потреби. Перестарався Карранті? Ще одне очко?.. Ні, я, здається, упереджений, а в такій справі потрібна цілковита об'єктивність, спокійна, пильна об'єктивність, з урахуванням кожної дрібниці, інакше справді пошиєшся в дурні.

Знову подвір'ям пройшов командир бригади.

Двоє хлопців почали носити дрова в будинок — догадалися все-таки прибрати їх з-під дощу.

З двору виїхав Крайнєв. Дурень, намагається скрутити під дощем цигарку, а в самого пачка сигарет в кишені. Знову збочую. Спокійніше, Мехті, спокійніше: не треба хвилюватися! Не забувай про поради полковника! Так, але як тут не хвилюватися, коли жодної вартої уваги дрібниці. Жодної! Зійшли вниз, пообідали, Карранті зайшов у каптьорку… Чекай-но! Тут треба перевірити себе.

Мехті в роздумі потер рукою підборіддя.

Раптом він відійшов од вікна, пройшов через зал, коридор, спустився іншими сходами вниз і вийшов на ґанок.

— Де командир? — спитав він у партизана, що ніс оберемок мокрих дров.

— У кухні обідає.

Партизан упустив важке поліно. Мехті підняв його, поклав собі на плече й бігом подався на кухню. Він кинув поліно біля плити й підійшов до столу, за яким сидів командир бригади.

— Добре, що прийшов, сідай, — зрадів Ферреро.

— Я вже обідав з Карранті, — сказав Мехті й відіслав підлітка в мисливських чоботях, що крутився біля столу. — Я до вас у справі.

Ферреро зрадів ще більше:

— Давай, давай. Полковника нема, так я собі місця не знаходжу. Коли якась справа — легше.

Мехті нахилився до командира:

— Я чув, що останнього тижня ви особисто вели облік продуктів і тютюну?

— Вів і веду. Навіть записую.

— Тоді дозвольте, товаришу командир, подивитися, скільки наявних пачок сигарет записано на сьогодні?

— Можу напам'ять сказати. Було двадцять, вранці після наради я наказав видати чотири командирам загонів.

— Три пачки недавно взяв Карранті для себе, для мене й для Крайнєва.

— От уже цьому роззяві не слід було давати. Куриво — як золото, — пробурчав Ферреро.

— Виходить, лишається всього тринадцять? Можна перевірити?

Ферреро заглянув у стривожені очі Мехті, — видно, недаремно він питає про це, — потім витер хустиною вуса і рот, затис у зубах порожню люльку, встав і наказав одімкнути двері каптьорки, на яких висів замок.

Старик-кухар одімкнув двері н повернувся до плити.

Мехті й Ферреро ввійшли в каптьорку. Мехті став навшпиньки і згріб з полиці всі пачки сигарет.

Їх було чотирнадцять.

— Все зрозуміло, — задоволено промовив він.

— Що тобі зрозуміло? — здивовано спитав Ферреро.

— Карранті узяв звідси дві пачки. А третю — ту, що він дав Крайнєву, — він приніс з собою. Крайнєв поклав її в кишеню й поїхав у Сагу по продукти, — суворо й багатозначно сказав Мехті.

Очі у Ферреро звузились.

— Перехопити! — не так питаючи, як ділячись прийнятим рішенням, промовив він.

— Нам треба знати, що він везе в цій пачці.