На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов

Поки що все гаразд. Залишалося благополучно передати пачку Крайнєву — він сьогодні поїде по продукти…

Карранті цілком покладався на цей фокус з касетою. Світлочутливість мікроплівки настільки велика, що коли навіть відкриють касету при червоному світлі, — плівка все одно почорніє. Проявити її можна тільки в особливому розчині, рецепту якого тут ніхто не знає.

У двері постукали. Карранті відчинив.

Перед ним стояв Мехті — гладенько поголений, з зачесаним назад, ще трохи мокрим після миття волоссям, збуджений, з вогниками завзяття в чорних очах.

— Вас викликає командир, товаришу Карранті. Він у складі боєприпасів, — дзвінко сказав Мехті й зайшов до кімнати. На ньому був грубий шерстяний світер і байкові шаровари, що застібалися на ґудзик біля кісточок, трохи вище тупоносих шкіряних черевиків на товстій підошві. Михайло був підперезаний широким поясом, до стегна щільно прилягала маленька кобура з його любимим пістолетом — подарунком Ферреро за «язика», спійманого напередодні різдва.

«Язик» виявився балакучим, і бригада вчинила успішний наскок на казарми, переповнені п'яними гітлерівцями. Згадавши про це, Карранті поморщився.

— Лоб болить? — співчутливо спитав Мехті.

— Дрібниці, подряпина, — недбало махнув рукою Карранті й почав надівати куртку. — Ну, як відпочиваєш? — і собі спитав він.

— Наказано відпочивати, — з жалем знизав плечима Мехті, — от і ходжу цілий день, як неприкаяний.

— Накази треба виконувати, — з жартівливою серйозністю сказав Карранті.

Мехті мацав кишені шароварів, шукаючи цигарок.

— Хай йому дідько, забув перекласти цигарки з інших штанів.

— Можу почастувати, — посміхнувся Карранті.

Він поліз у кишеню своїх галіфе, де лежала пачка з плівкою, але одразу ж відсмикнув руку. Цей рух не лишився не поміченим для Мехті. З правої кишені Карранті вийняв іншу пачку.

Погляд Мехті на мить затримався на пачці, розмальованій жіночими ніжками… Це були сигарети американця, вбитого Карранті.

Карранті звів брови: він був надто досвідчений, щоб не помітити погляду Мехті. Пачка, очевидно, знайома розвідникові.

— Здається, неабияка погань, — промовив він.

Обидва запалили. Мехті лишався непроникним.

— Це сигарети твого гостя, — недбало сказав Карранті. — Він покинув їх на столі, коли я його допитував.

Мехті вийняв сигарету з рота й почав крутити її в руках.

— Може, отруєні? — з тривогою в голосі спитав він.

Карранті зареготав.

— Кури, кури, — поплескав він його по плечу. — Він їх сам курив. Влаштовуйся зручніше, он газети на столі. Як-не-як — свіжі, позавчорашні. Я скоро повернуся, разом пообідаємо.

Мехті хитнув головою, підійшов до столу, взяв газети. Карранті кинув на стіл сигарети, замкнув шухляду стола і вийшов.

Чуттям муштрованого собаки-шукача Карранті відчував, що Мехті неспроста залишили в штабі. Це був перший випадок, коли полковник Сергій ішов на операцію без свого молодого друга.

Карранті знайшов Ферреро в підвалі вілли, відповів на кілька запитань про витрату патронів і мін за минулий тиждень і повернувся назад.

Мехті сидів за столом і, попихкуючи сигаретою, водив пальцем по рядках італійської газети. Він навіть почервонів од натуги.

Стягуючи куртку, Карранті непомітно оглянув кімнату. Досить було йому одного побіжного погляду, щоб безпомилково визначити, що Мехті доручено стежити за кожним його кроком.

Все було на місці, але подушка на ліжку лежала трохи лівіше, ніж раніш, і ріжок простині вже не виступав з-під ковдри. Порожня папка, навмисне залишена ним на столі, була трохи зсунута з місця. На каміні лежали два томики Данте; паперова закладка валялася на підлозі.

Користуючись з відсутності Карранті, Мехті не пропустив нагоди обшарити кімнату. І — виказав себе… Отже, в командування бригади зародились якісь підозри. І Мехті повинен або підтвердити, або спростувати їх. Що ж, це дуже небезпечний молодик. Але він може безкарно висаджувати в повітря будинки й мости, безтурботно розгулювати по Трієсту й пошивати в дурні тупоголових націстів; його ж, Чарлза Беннета, одного з найдорожче оплачуваних агентів федерального розвідувального бюро, Мехті не вдасться пошити в дурні! Карранті вважав Мехті прозорливим і розумним розвідником, він не раз одверто захоплювався його сміливими й «чистими» операціями. Карранті не міг не бачити в Мехті достойного, сильного супротивника. Та перевага зараз була на боці Карранті. Він знав про Мехті майже все, Мехті не знав про нього нічого. До того ж Карранті був значно досвідченішим. «Мехті виховувався як розвідник, а не як контррозвідник, — міркував Карранті. — І йому нелегко буде зі мною… Він одчайдушно хоробрий, але надто наївний — цей молодик, який незграбно обшукує ліжка: і письмові столи».

Карранті сів на ліжко й стягнув з себе чобіт.

— Посковзнувся біля ґанку, тепер болить нога, — пояснив він.

— А ви попарте, кажуть, помагає, — порадив Мехті.

Коли Карранті повернувся, Мехті підвівся з-за стола.

— Байдуже, пройде й так. Та чого ти встав? Сідай, сідай. У вас у Баку буває така паскудна погода? — показав Карранті на вікно.

— У нас понад триста сонячних днів на рік, — зітхнув Мехті.

— А паленту у вас їдять?

Палента була місцевою селянською стравою, — кукурудзяне борошно грубого помелу заливали водою або молоком і кип'ятили. Залежно від достатку господаря, кашу заправляли маслом. Цією їжею не гребували й партизани бригади.

— Щось подібне є і в нас, — сказав Мехті, — тільки ми називаємо це хашіл, а молдавани готують цю страву по-своєму й називають її мамалигою.

— А загалом це одне й те ж: бурда! — весело сказав Карранті.

Час був виграний. Тепер він уже знав, що йому робити. Пачка сигарет і далі лежала на столі, і він вирішив удатися до свого. улюбленого прийому. Треба було збити противника з пантелику, виявивши до нього повне довір'я: відвернути його увагу дрібницями, загадати йому загадку, і поки він буде зайнятий нею, самому замітати сліди. Зараз: йому повинні допомогти сигарети. В кишені Карранті лежить пачка сигарет, в одній з