На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов
Його примусили вставати, сідати, виголошувати слова довжелезної присяги. Потім на очі йому знову наділи пов'язку, так само відвезли назад у бар і запропонували чекати. Чарлз вирішив, що з ним знічев'я недобре пожартували. Та ждати довелося недовго. Незабаром його повідомили, що він мусить виїхати на Південь.
Його чекала термінова робота: в конгрес обирали члена республіканської партії, і треба було забезпечити йому найбільшу кількість голосів. Чарлзу довелося підкуповувати людей, влаштовувати бійки й бешкети на виборчих дільницях, опускати в урни пачки фальшивих бюлетенів. Він перевершив самого себе, і республіканець став конгресменом, а Чарлз одержав першу солідну пачку доларів. Можна було спокійно повернутися додому.
Він купив квиток на поїзд, пообідав, пройшовся по набережній.
Вздовж обох берегів Міссісіпі засвітилися вогні неонових ламп. По ріці пливли схожі на велетенські черепахи старовинні пароплави з величезними колесами, вулицями мчали «каділлаки» і «паккарди». Біліли бунти бавовни коло пристаней. Метушилися високі негри…
Чарлз увійшов в одну з більярдних, де грали кілька плантаторів-бавовнярів. Пробувши у більярдній півгодини, він устиг дізнатися, що плантатори не дуже задоволені новим конгресменом — республіканець обмежився галасливою і досить абстрактною промовою та й поїхав у Вашінгтон, нічим так і не проявивши себе. Чарлз зрозумів, що треба зміцнювати його позиції. Він узяв квиток на вашінгтонський поїзд, зустрівся з конгресменом і повернувся в місто на березі Міссісіпі з оплаченою конгресменом спритною дівчинкою з будинку розпусти.
Наступного дня п'ять негрів «зробили спробу» серед білого дня по-звірячому зґвалтувати «білого ангелика», розлючений натовп лінчував усіх п'ятьох, а конгресмен виступив на сторінках багатьох газет з вимогою «тримати негрів на прив'язі». Плантатори задоволено потирали руки, а Чарлз одержав другу солідну пачку доларів.
У Філадельфії він дізнався, що Клер зустріла акціонера компанії бритвених лез, підтяжок та іншої дрібної галантереї, який мав два міських і три заміських будинки (але жодного в Оклахомі чи Вісконсіні), і поспішила віддати йому серце. Чарлз горював недовго: він купив будиночок і оселився в ньому з молодою господинею готелю Мег Перкінс, яка вміла сміятися ще розкотистіше, ніж Клер.
Незабаром він побачив, що доларові пачки мають неприємну властивість швидко танути; і представникові ку-клукс-кланівської організації, який несподівано відвідав Чарлза, навіть не довелося нагадувати про дану ним присягу. Чарлз виїхав у Детройт: там страйкували фордівські робітники. Вночі було вчинено наскок на будинок профспілок, де робітники одержували допомогу. Люди в білих халатах розгромили й підпалили будинок і роз'їхалися на машинах — поліція не перешкоджала їм.
— У міському готелі Чарлз одержав секретне доручення. Він лишився в Детройті. Коли монтер-комуніст Хевіленд повертався з нічного мітингу страйкарів, його вбили в темному провулку пострілом у потилицю. Хтось вивів на його пальті крейдою три літери «К». Так Беннет учинив перше вбивство.
Він забув про це в обіймах палкої Мег. Але про Беннета не забули. Влітку його запросили в Пентагон — військове міністерство — і запропонували їхати на Філіппіни.
На Філіппінах вибухло повстання, і Чарлзу зовсім не хотілося туди їхати. Тоді йому нагадали про вибори, негрів, комуніста-монтера.
Чарлз поїхав на Філіппіни. На островах з'ясувалося, що він потрібен приблизно для такої ж роботи, з якої починалася його діяльність на Півдні, але в значно більших масштабах. Треба було підкуповувати людей, провокувати сутички, організовувати вбивства ватажків повстанців. Чарлзу вдалося заслужити подяку.
Після повернення в Штати його поздоровили з одержанням звання майора й звільнили в запас.
Новоспечений майор секретної служби не повернувся в свій оклахомський будиночок, до Мег. Він поїхав у Флоріду, оселився в фешенебельному готелі, почав волочитися на пляжі за жінками й безпробудно пив, невиразно усвідомлюючи, що з тієї павутини, в яку він потрапив, уже не вирватись.
Незабаром його запросили на одну з віддалених вілл, що красувалася на березі океану.
Беннета зустрів лисіючий, з м'якими вкрадливими манерами чоловік. Довкола нього шанобливо стояли цивільні й військові, а він сидів весь час у кріслі, ніжно, потираючи круті поліровані підлокітники. Але й він шанобливо встав, коли в кімнату зайшов сухорлявий, горбоносий старик в окулярах і фраку.
Це був Стренг — один з наймогутніших уолл-стрітівських директорів.
Коло замкнулося. Чарлз і раніше догадувався про існування таємних зв'язків між Ку-клукс-кланом, розвідкою, Пентагоном. Він підозрював, що служить слугам… Тепер він зустрівся з одним із господарів, з одним із тих, на кого йому так хотілося бути схожим самому. Раніше Чарлзові здавалося, що він ненавидить багатіїв, магнатів, які прибрали до своїх рук усі багатства і не дають простим людям, на зразок Чарлза, пробитися в житті. Ще трохи — і деякі наївні агенти ФБР вважали б його «незадоволеним», «червоним». А він просто заздрив багатим — гострою, нестерпною заздрістю… Тим-то Беннет і обрав собі шлях, який привів його сюди… І тепер у нього, Беннета, були гроші, і чим більше їх було, тим відданіше й ревніше захищав він жменьку панів з Уолл-стріту. А навколо нього копошились інші беннети, дрібніші, які відстоювали його інтереси й потай сподівалися стати коли-небудь такими ж, як Чарлз… Беннет почував себе тепер стопроцентним американцем, і не тільки службовий обов'язок змушував його проводити політику, яку диктував Уолл-стріт. Він убивав, грабував, наживався, бо тільки це могло привести до «щастя» й «успіху», як він їх розумів.
Беннета цілу зиму вчили різноманітних речей — світських манер і влучної стрільби, десятків кодів і шифрів, умінню їсти устриці, прийомів джіу-джитсу.
Наступний рік він провів у Європі на Лазурному березі, в Каннах та Ніцці. Чарлз видавав себе за нащадка багатої американської сім'ї; разом
