Лабіринт - Кейт Мосс

Одрік підійшов до Еліс, яка намагалася вийняти папіруси з лампи, і додав:

— Вона б цього не хотіла. Надто багато життів згублено.

— Одріку, — в розпачі промовила Еліс, — ми поговоримо про це пізніше. А тепер маємо забрати їх звідси. Саме на це ви ж чекали, Одріку — на нагоду знову об’єднати Трилогію лабіринту. Ми не можемо залишити Книги для неї.

— Я й досі не знаю, — вів далі він, і його голос обернувся на шепіт, — що сталося з нею насамкінець.

Олія в лампі майже вигоріла, але темрява мало-помалу розсіювалася, коли Еліс вийняла спочатку один папірус, потім другий і, нарешті, — третій.

— Я дістала їх, — мовила вона, повертаючись. Потім забрала Книги з вівтаря і подала їх Одрікові.

— Понесіть Книги. Ну ж бо!

Майже тягнучи Беяра за собою, Еліс прокладала шлях до тунелю крізь морок печери. Вони обоє якраз зупинилися перед заглибиною в землі, де було знайдено скелети, коли раптом у темряві позаду них пролунав гучний тріскіт, потім звук, ніби розступилися скелі, та зрештою один за одним два приглушені удари.

Еліс упала ницьма на підлогу. Це був не звук пострілу, а щось зовсім інше. Гуркіт лунав десь із-під землі.

Адреналін одразу ж зануртував у її венах. Вона відчайдушно поповзла уперед, тримаючи папіруси в зубах і молячись, щоб Одрік устигав за нею. Матерія роби плуталася між її ногами, уповільнюючи рух. Рука сильно кривавила, і вона не могла перекласти на неї вагу, але все-таки дісталася сходів.

Тепер Еліс чула гуркіт, але не могла обернутись. Її пальці якраз відшукали слова, викарбувані на верху сходів, аж раптом Еліс почула голос:

— Зупинися негайно, або я стрілятиму в нього!

Еліс завмерла.

Не може бути, що це вона. Її ж застрелили. Я бачила, як вона впала.

— Повернися! Повільно.

Вона змусила себе небавом звестися на ноги. Марі-Сесіль стояла якраз перед вівтарем, трохи похитуючись. Її одяг був забризканий кров’ю, а корона злетіла з голови, залишивши волосся вільно розпущеним навколо обличчя. У руці Марі-Сесіль тримала пістолет Франсуа-Батиста. Він був спрямований на Одріка.

— Повільно ідіть до мене, докторе Таннер.

Еліс зрозуміла, що земля двигтить. Вона також відчувала тремтіння у ступнях і ногах. Із кожною секундою тихий гуркіт усередині землі ставав голоснішим і настирнішим.

Раптом здалося, що Марі-Сесіль його також почула. На мить збентеження промайнуло на її обличчі. Новий удар трусонув печеру. Тепер у них не залишилося сумнівів: це вибух. Потік холодного повітря пронизав печеру. Позаду Марі-Сесіль почав труситися ліхтар, а кам’яний лабіринт із тріском відкрився і став розвалюватися на окремі фрагменти.

Еліс кинулася назад до Одріка, земля розкололася надвоє і почала кришитися під її ногами, тимчасом як багатовікові шари грунту розпадалися на частини. З кожного кутка на Еліс сипалися уламки, а сама вона перестрибувала провалля, що утворювалися повсюди.

— Дай їх мені! — закричала Марі-Сесіль, направляючи пістолет тепер на Еліс. — Невже ти справді думаєш, що я дозволю тобі забрати їх у мене?

Слова Марі-Сесіль потонули в гуркоті падаючого каміння, коли печера почала завалюватися сама по собі.

Одрік раптом звівся на ноги і вперше за останній час заговорив:

— Її? — промовив він. — Ні, не Еліс.

Марі-Сесіль рвучко обернулася, щоб побачити, на що дивиться Одрік.

Вона закричала.

У темряві Еліс щось побачила. Сяйво, біле сяйво, неначе обличчя. Від жаху Марі-Сесіль знову направила пістолет на Еліс. Трохи повагавшись, вона спустила курок. Утім, це тривало досить довго, тож Одрік устиг встати поміж ними.

Здавалося, усе відбувається наче в уповільнених зйомках.

Еліс зойкнула. Одрік упав навколішки, сила удару відштовхнула Марі-Сесіль назад, і вона втратила рівновагу. Відчайдушно хапаючись руками за повітря, вона падала у глибоку безодню, що відкрилася в землі.

Одрік лежав горілиць, із рани майже посередині грудей, куди поцілила куля, текла кров. Його обличчя стало схожим на папір, і Еліс бачила сині прожилки під тонким покровом шкіри.

— Ми маємо змогу вибратися звідси, — крикнула вона. — Можливо, скоро буде ще один вибух, печера може