Лабіринт - Кейт Мосс

Еліс відчувала, що поряд були й інші люди. Вона опустила очі й знову глянула вниз, а потім праворуч. Еліс мало не заволала, побачивши Шелаг. Жінка лежала на кам’яній підлозі скрутившись клубком, наче тварина, — худа, млява, розбита, на її шкірі виднілися сліди тортур. Еліс не могла втямити, чи вона дихає.

Господи, прошу Тебе, нехай вона буде живою.

Еліс швидко призвичаїлася до миготливого світла. Вона повернула голову ще трохи і побачила Одріка на тому-таки місці, що й доти. Він усе ще був прив’язаний мотузкою до металевого кільця, що стирчало з підлоги. Біле волосся формувало навколо його голови щось на взір німба. Він стояв так спокійно, що видавався надгробною статуєю.

Ніби відчуваючи, що дівчина дивиться на нього, Беяр підвів на неї очі й посміхнувся.

Еліс теж злегка йому посміхнулася, на хвильку забувши, що він, мабуть, сердиться через те, що вона не залишилася у схованці, як вони домовлялися.

Достоту, як казала Шелаг.

Потім Еліс зрозуміла, що Беяр якось змінився. Вона глянула на його руки, розставленні супроти білої роби, наче віяла.

Каблучка зникла!

— Шелаг тут, — прошепотіла Еліс, ледве чутно. — Ви мали рацію.

Він кивнув.

— Ми мусимо щось вдіяти, — прошипіла вона.

Одрік, майже непомітно похитавши головою, зиркнув у віддалений куток печери. Вона простежила за ним поглядом.

— Уїл! — пробурмотіла вона, не вірячи своїм очам.

Хвиля полегшення прокотилася єством Еліс, а потім ще щось, ніби жаль, що він опинився у такому стані. Його волосся злиплося від засохлої крові, одне око запухло, вона бачила порізи на його обличчі та руках.

Але він тут. Зі мною.

Почувши її голос, Уїл розплющив очі. Він пильно вдивлявся у темряву. Коли він нарешті побачив і впізнав її, на його розтрісканих губах промайнула легка посмішка.

Якусь мить вони просто дивилися одне на одного, витримуючи погляд.

Mon còr. Моє кохання. Вона збагнула значення тих слів, і розуміння надало їй сміливості.

Скорботне виття вітру в тунелі посилилося, тепер до нього прилучилось якесь бурмотіння. Монотонний голос, не схожий на спів. Еліс не могла втямити звідки він лине. Уривки дивно знайомих слів та фраз відлунювали в печері, поки цим звуком не просякло все повітря навколо: montanhas — гори; Noblessa — шляхетність; libres — книги; graal — грааль. Еліс стало зле, її голова паморочилась, отруєна словами, які гриміли в її мозку, неначе церковні дзвони.

Якраз тоді, коли Еліс подумала, що більше не витримає, бурмотіння припинилося. Швидко і спокійно мелодія затихла, не залишаючи нічого, крім спогадів.

Єдиний голос линув у сторожкій тиші. То був жіночий голос, чистий і чіткий.

Еліс відвела погляд від обличчя Уїла і повернулася туди, звідки долинав голос. З тіні вівтаря, неначе видіння, з’явилася Марі-Сесіль. Коли вона стояла перед лабіринтом, її зелені очі, підведені чорним і золотим, виблискували, мов смарагди у блимкому світлі лампи. Її чорне волосся, притримуване золотим обручем із ромбовим візерунком посеред чола, виблискувало, як гагат. Її елегантні руки були оголені, на них сяяли амулети з покрученого металу, що пасували до інших прикрас.

У руках Марі-Сесіль несла три Книги, покладені одна поверх одної. Вона розклала їх рядком на вівтарі, поруч із простою глиняною чашею. Коли Марі-Сесіль потяглася переставити лампу на вівтарі, Еліс завважила, майже не свідомо для самої себе, що жінка має на лівому великому пальці каблучку Одріка.

На її руці воно виглядає недоречно.

Раптом Еліс повністю занурилася у минуле, якого раніше не пам’ятала. Пергамент мав бути сухим і крихким на дотик, неначе зів’яле листя на деревах восени. Проте Еліс майже фізично відчувала між пальцями шкіряні зав’язки, м’які та еластичні (хай навіть вони тепер є засохлими через тривале невикористання), ніби пам’ять була записана в її плоті та