Лабіринт - Кейт Мосс

прийшли? Ви хочете побачити церемонію, перш аніж помрете. Ви надінете робу, — крикнула вона раптом, бо їй урвався терпець. Вона вказала пістолетом на білу тканину, складену зверху сходів. Одрік похитав головою і на якусь мить побачив сумнів у її очах. — Потім ви принесете мені Книгу.

Раптом Одрік помітив три маленькі металеві кільця, занурені у підлогу нижньої частини печери. І він пригадав, що саме Еліс відшукала скелети у неглибокій могилі.

Беяр посміхнувся: невдовзі він дістане довгоочікувані відповіді на свої запитання.

* * *

— Одріку, — пошепки кликала Еліс, навпомацки пробираючись тунелем.

Чому він не відповідає?

Як і вперше, Еліс відчула, що земля знижується під ногами. Цього разу здавалося, ніби вона тікає з-під ніг.

Попереду в печері дівчина бачила слабкі проблиски жовтого світла.

— Одріку, — гукнула вона ще раз, і її страх подужчав.

Еліс поспішила, пробігши останні кілька метрів, аж поки не ввірвалася до печери й не заклякла на місці.

Цього не може бути!

Одрік стояв внизу біля самісіньких сходів. Він був одягнений у довгу білу робу.

Я пам’ятаю це.

Еліс швидко викинула спогади з голови. Руки Одріка були зв’язані попереду, і його прикували до землі, як тварину. У віддаленому кутку кімнати, освітленому мерехтливим світлом олійної лампи, стояла Марі-Сесіль де л’Орадор.

— Гадаю, цього задосить, — промовила вона.

Одрік обернувся, і в його очах було ясно видно жаль і сум.

— Мені шкода, — прошепотіла Еліс, усвідомлюючи, що зіпсувала геть усе. — Утім, я мала попередити вас...

Перш аніж Еліс утямила, що відбувається, хтось схопив її ззаду. Вона скрикнула і спробувала вирватись, але нападників було двоє.

Колись таке вже було.

Потім хтось покликав її на ймення, але не Одрік.

Хвиля нудоти раптом накотилася на Еліс, і вона почала падати. — Тримайте її, йолопи! — закричала Марі-Сесіль.

Розділ 81
Пік Суларак
Березень 1244 року

Гільєм не міг наздогнати Алаїс. Вона була вже далеко попереду.

Хитаючись, він невпевнено попрямував тунелем. Біль пронизував його бік, де було поламано ребра, заважаючи йому вільно дихати. Слова Алаїс крутилися в Гільємовій голові, а страх ще дужче охоплював душу і змушував його рухатися далі.

Повітря здавалося холодним і вогким, неначе життя було геть висмоктане з печери. Гільєм нічого не розумів. Якщо це святе місце, печера лабіринту, чому ж він відчуває навколо таку ворожість?

Раптом Гільєм опинився на природній кам’яній платформі. Просто перед ним були кілька широких, низьких сходинок, що вели вниз, де підлога виявилася пласкою й гладенькою. На кам’яному вівтарі горіла олійна лампа, даючи трохи тьмяного світла.

Дві сестри стояли лице в лице. Оріана все ще тримала ножа біля горла Бертранди. Алаїс стояла зовсім нерухомо. Гільєм тихо спустився, молячись, щоб Оріана його не помітила. Якомога тихіше він почав пробиратися вздовж стіни, ховаючись у тіні, поки не підкрався досить близько, щоб усе чути й бачити.

Оріана кинула щось на землю перед Алаїс.

— Візьми, — крикнула вона, — відчини лабіринт. Я знаю, що Книгу Слів заховано десь тут.

Гільєм побачив, як очі Алаїс здивовано розширилися.

— Невже ти ніколи не читала Книгу Чисел? Ти вражаєш мене, сестро. Там є пояснення щодо ключа.