Віннету ІІІ - Карл Фрідріх Май

— Пийте, Семе, — сказав я, простягаючи йому фляжку.

Він лежав на землі, геть заціпенівши, але стрепенувся, почувши про пиття.

— Пити? О!

Він випив усю фляжку одним залпом, потім я налив йому ще, і він знову випив.

— Кров! Колись я думав, що вона огидна на смак, а тепер бачу, що помилявся.

Тим часом повернувся третій койот і, хоч поряд вже отямився і сидів негр, накинувся на свого мертвого побратима. Довелося знову зарядити рушницю, підійти ближче і пристрелити його. Ця кров допомогла Бобу цілком отямитися, і він навіть зміг рухатися.

Якщо багато подорожуєш по світу, то часом переживаєш зустрічі, які можуть здатися неймовірними, і саме такою була моя зустріч із негром на ім’я Боб, якого я добре знав віддавна. Колись я кілька днів гостював у його господаря, ювеліра Маршалла з Луїсвілла, і привітний та вірний негр сподобався мені ще тоді. Сини ювеліра супроводжували мене під час подорожі на плато Кемберленд, а потім відпровадили до Міссісіпі. Мені подобалися ті двоє добре вихованих юнаків. Але яким чином старий посивілий слуга опинився у самому серці пустелі?

— Вам уже краще, Бобе?

— Краще. Зовсім краще, — відповів він, тільки тепер упізнавши мене. — Невже це ви, маса? Маса Чарлі, великий мисливець? Боб тепер щасливий, що зустріти маса Чарлі. Тепер ми піти й рятувати маса Берна.

— Бернард? Він теж тут? Де ж він?

— Маса Берн бути там, — невпевнено сказав Боб, показуючи на південь. — О ні, він бути там. Або там?

Негр крутився на місці, показуючи то на захід, то на північ, то на схід. Очевидно, він і сам не знав, де ж його молодий господар.

— Що привело Бернарда сюди, до Льяно-Естакадо?

— Боб не знає. Боб навіть не знає, де зараз маса Берн. Боб упав, а маса пішов з іншими.

— А хто ті люди, з якими він подорожує?

— Вони мисливці, купці. Боб їх зовсім не знає.

— А куди їде Бернард?

— У Каліфорнію, до молодого маса Аллена.

— Отже, Аллен у Каліфорнії?

— Так, так, маса, Аллен поїхав до Сан-Франциско й купив там багато золота для містера Маршалла. Але господареві золото більше не потрібне. Господар помер.

— Містер Маршалл помер? — здивувався я. Під час мого останнього візиту ювелір був веселий і бадьорий.

— Містер Маршалл помер не від хвороби, а від руки вбивці.

— Як? — вигукнув я. — Його вбили? Але хто?

— Боб не знати вбивць, їх ніхто не знати. Вони прийти вночі і встромити ніж у груди містера Маршалла, забрати всі камені й золото. Ні шериф, ні суд, ні маса Берн не знати, хто вбивця і куди він тікати.

— Коли це сталося?

— Давно. Багато давно. Багато тижнів. Маса Берн тепер дуже бідний, він написати листа маса Алленові до Каліфорнія. Але не отримати відповіді, і тому сам шукати маса Аллена.

Звістка про смерть старого добряка ювеліра страшенно засмутила мене. Вбивця і грабіжник одним помахом ножа зруйнував щастя сім’ї, позбавив життя батька і прирік синів на злидні. Дорогоцінні камені та золото зникли? Я мимоволі згадав про діаманти, знайдені в кобурі на сідлі Фреда Морґана. Невже вбивцею був Фред Морґан? Але як він опинився в прерії?

— Бобе, яким шляхом ви їхали? — запитав я.

— Ми виїхати з Мемфіса[14] і від форту Сміт іти через гори до Престона[15]. Боб їхати з усіма. Кінь дуже втомитися і хотіти пити. Боб теж хотіти пити, багато-багато вода, більше ніж у Міссісіпі. Потім я впасти, а кінь утекти. Боб уже майже помирати від спраги, коли прийти маса Чарлі і дати Бобу кров. Маса Чарлі, врятуйте маса Берна! Врятуйте його, і я буду любити вас і цілувати вам ноги! Врятуйте молодого маса!

Я сам не менше бажав того ж, про що просив мене негр, але, на жаль, надії майже не лишалося. Я довіряв слузі, але не хотів дарувати йому марні надії. Та все ж я далі розпитував Боба.

— Скільки вас було?

— Дуже багато, маса: дев’ять чоловік і Боб.

— Вони говорили про те, якою дорогою поїдуть?

— Цього Боб не знати. Він завжди їхати ззаду і нічого не чути.

— Я бачу, у тебе є ніж і шабля. Інші теж були озброєні?

— О так! У них були рушниці та револьвери.

— У вас був провідник?

— Так. Його звати Вільямс. Він говорити, що знати дороги через пустелю.

— Спробуй згадати, куди вони поїхали, коли ти впав із коня.

— Боб не знати. Він закрити очі й нічого не бачити. Можливо, туди, а може, ні.

— Коли це було: вчора чи сьогодні? Вранці чи ввечері?

— Це було ввечері. Сонце вже спускалося, і маса Берн їхав просто на сонце.

— Гаразд. Ти можеш іти?

— Так, тепер Боб побігти, як олень. Кров — дуже хороші ліки на спрага.

І справді, після кількох ковтків