Острів Скарбів - Роберт Льюїс Стівенсон

Частина третя

МОЇ ПРИГОДИ НА БЕРЕЗІ

Розділ XIII

ЯК ПОЧАЛИСЯ МОЇ ПРИГОДИ НА БЕРЕЗІ

Вигляд острова душе змінився, коли наступного ранку я вийшов на палубу. Хоч вітер зовсім ущух, за ніч ми все-таки досить помітно просунулися вперед і тепер стояли всього за півмилі на південний схід від низького східного берега. Одноманітна сіра рослинність вкривала більшу частину поверхні острова. Цю одноманітність подекуди перетинали у низьких місцях смужки жовтого піску і якісь високі дерева з породи хвойних, що росли поодинці або невеличкими купками. Та все ж загальний вигляд острова був одноманітний і сумний. Горби випиналися серед лісу гострими голими скелями. Всі вони мали дуже химерну форму, а особливо Підзорна Труба, що височіла над усіма на триста чи чотириста футів: схили її були стрімкі, прямовисні, а верхівка зрізана чисто, мов п'єдестал для статуї.

«Іспаньйола» погойдувалася на океанських хвилях, цідячи воду в шпігати[26]. Хвилі вдаряли в борти, кермо крутилося, і все судно скрипіло, стогнало й скакало, мов іграшкове. Я міцно вчепився в бакштаг[27] і відчув, що мене починає нудити. Все крутилося перед моїми очима. Я вже звик до моря, коли корабель мчав по хвилях, але тепер він стояв на якорі і в той же час крутився у воді, наче пляшка; від цього мені ставало млосно, особливо вранці і натщесерце.

Не знаю, що на мене вплинуло, може, саме це гойдання, а може, похмурий вигляд острова з сірими одноманітними лісами, з голими гранітними скелями, з прибоєм, що грізно ревів і пінився біля стрімкого берега, — але хоч сонце сяяло яскраво і гаряче, хоч морські птахи ловили в морі рибу, пронизливо верещали, і хоч кожен на моєму місці радів би землі після такого довгого плавання, на серці в мене було тужно. І з першого ж погляду я зненавидів Острів Скарбів.

Цього ранку перед нами була важкенька робота. Стояв цілковитий штиль, і тому нам довелося спустити шлюпки, на веслах буксирувати шхуну три чи чотири милі, обігнути мис і втягти її у вузьку протоку за Островом Скелета.

Я сів у шлюпку, хоч робити мені там було зовсім нічого. Сонце пекло нестерпно, і матроси весь час бурчали, проклинаючи важку роботу. Нашою шлюпкою командував Андерсон, і замість того, щоб стримувати підлеглих, він сам лаявся і бурчав ще гірше за них.

— Ну гаразд, — сказав він і вилаявся, — скоро вже буде цьому кінець.

Мені здалося це дуже поганою ознакою. До цього дня матроси охоче і без усяких заперечень виконували свої обов'язки. Але самого вигляду острова було досить, щоб ослабла дисципліна.

Довгий Джон весь час стояв біля керманича і допомагав йому вести корабель. Він знав протоку, як долоню власної руки, і зовсім не дивувався, що лот[28] показував більшу глибину, ніж позначено було на карті.

— Цей вузький прохід зробив океанський відплив, — сказав він. — Відплив поглиблює його кожного разу неначе лопатою.

Ми зупинилися на тому самому місці, яке на карті було позначене якорем. Усього одна третина милі відділяла нас від головного острова й одна третина — від Острова Скелета. Дно було чисте, піщане. Загримів якір, сполохавши на березі цілі хмари птахів, що з криком закружляли над лісом. Але за якусь хвилину вони заспокоїлись, і навколо знову запанувала тиша.

Протока була добре закрита з усіх боків. Вона губилася серед густого лісу. Дерева майже торкалися рівня припливу. На деякій відстані од низького берега амфітеатром здіймалися горби. Дві маленькі болотисті річечки впадали в протоку, яка здавалася тихим ставком. Рослинність біля цих річок мала якесь отруйне яскраво-зелене забарвлення. З корабля ми не могли бачити ні будівлі, ні частоколу в лісі, і коли б у нас не було карти, то можна було б думати, що ми — перші люди, які причалили до цього острова відтоді, як він піднявся з глибин океану.

Жоден звук, жоден подув вітерця не порушували мертвої тиші. Тільки здалеку, з іншого кінця острова, сюди долинав глухий шум прибою, що розбивався об скелі. У повітрі чувся якийсь особливий, гнилий запах — запах прілого листя і трухлого дерева. Я помітив, що лікар все принюхується і принюхується, наче перед ним було тухле яйце.

— Не знаю, чи є тут скарб, — пробурмотів він, — але ручуся своєю перукою, що пропасниця є.

Поведінка команди, що непокоїла мене ще на шлюпці, стала прямо-таки загрозлива, коли ми повернулися на корабель. Матроси вешталися по палубі і про щось тихо перемовлялися. Кожен наказ зустрічали незадоволено і виконували неохоче. Навіть найнадійніші матроси заразилися цим настроєм, і нікому було закликати їх до порядку. Назрівав бунт, і ця загроза нависла над нами, наче грозова хмара.

Та не тільки ми самі помітили небезпеку. Довгий Джон щосили намагався підтримати порядок, обходячи команду і впливаючи то добрим словом, то особистим прикладом. Він пнувся із шкури, намагаючись бути люб'язним, і посміхався на всі боки. Якщо капітан віддавав якийсь наказ, Джон перший біг на своїй дерев'янці викопувати, весело гукаючи:

— Єсть, єсть, сер!

Коли ж робити було нічого, він співав пісні одну за одною, щоб не так помітна була похмурість матросів.

З усіх зловісних ознак цього тривожного дня найзловіснішою здалась нам саме поведінка Довгого Джона.

Ми зібралися в каюті на раду.

— Сер, — сказав капітан, — якщо я наважусь віддати хоч якийсь наказ, весь корабель накинеться на нас. Ви самі бачите, що робиться. Мені відповідають грубощами на кожному кроці. Коли я теж відповім на ці грубощі, нас порвуть на шматки. А коли я не звертатиму на це уваги, то Сільвер може запідозрити, що тут щось не гаразд, і гру буде програно. Є тільки одна людина, на яку ми ще можемо, розраховувати.

— Хто ж це? — спитав сквайр.

— Сільвер, сер, — відповів капітан. — Він турбується не менше, ніж ми, і хоче якось улагодити справу. Поки це можливо, він намагається умовити не бунтувати завчасно. Тому я пропоную дати йому для цього можливість. Дозволимо команді поїхати сьогодні після обіду на берег. Якщо вони Поїдуть усі, що ж, ми захопимо корабель. Якщо ніхто з них не поїде, то ми замкнемося в каюті і захищатимемося. Коли ж на берег поїде тільки частина команди, то, повірте мені, Сільвер привезе їх назад слухняними, як ягнята.

Так і вирішили. Надійним людям — Гентеру, Джойсу і Редрету — ми дали заряджені пістолети й відкрили їм