Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна - Лідія Гулько
— Через те, що мало їв?
— Цим теж. Харчами ми вибудовуємо собі тіло. А тіло в свою чергу повеліває нашим духом. Через надмірний апетит людина стає рабом своєї плоті.
— Коли я виросту, то стану атлетом, — поділився Мишко зі старцем однією із багатьох своїх заповітних мрій.
— У людині найбільше ціниться сила духу. Невпинно дбай, щоб дух міцнів, не розслаблявся.
— Як? — запитав хлопчик, щоб підтримати розмову.
— Ну, хоча б помірно харчуйся, загартовуй тіло фізичними вправами.
Розлучатися з рожевою мрією, а саме мати красиве мускулисте тіло, Михайлик не бажав.
— Дідусю, будь ласка, розкажи мені про себе. Де ти народився? Хто твій батько?
Даниїл пригладив вуса правою рукою (з лівої звисали чотки).
— Мій батько Йоакима був юдейським царем. Вавилонський цар Навуходоносор пішов війною на Єрусалим. Узяв у полон мого батька і пограбував наше царство. Навуходоносор розпорядився, щоб привели до нього хлопчиків з юдейського царського роду, також від шляхти. Але таких, що вродливі і з метким розумом.
— Для чого вибирали хлопчиків? З якою метою? — поцікавився Мишко (він уже ум’яв запечене курча).
— Приміром, вавилоняни нас вчили письму і халдейській мові.
— Хлопчиків ображали?
— Навпаки, дбали про нас. Отак від царського столу надходило вино і харч. Але я не оскверняв себе багатими харчами — віддавав наглядачеві. Задовольнявся питною водою та рослинною їжею. Мої товариші — Ананія, Мисаїл, Азарія, у всьому наслідували мене.
— А хлопці не схудли? — питав Мишко, пережовуючи маску халву.
— Де там! Краще виглядали за хлопців, що харчувалися від царського столу.
Даниїл поклав на язик кілька ягід сухого винограду. Старанно пережував їх, потім запив водою. Продовжував розповідати:
— Після школи ми служили в царському палаці. Небесний Бог був до мене, підлітка, дуже щедрий. Відкривав мені таємниці нічних видінь.
— Пробач, дідусю, я не зрозумів.
— Цебто, дитинко, я міг тлумачити сни.
З повним ротом Мишко лопотів пухнастими віями. Він пригадав, що за собою теж помітив дивні речі. Проковтнувши халву, похвалився:
— А я розумію всіх, хто говорить. І не тільки розумію. Вільно говорю мовою співбесідників, хоча раніше цю мову не знав. Виходить, небесний Бог щедрий і до мене? Він турбується про мене?
Згадуючи співбесідників, Мишко, звичайно, мав на увазі Ксеркса з Аманом. Але імен своїх кривдників він не назвав. Він був переконаний, що їхні шляхи ніколи не переткнуться.
— О, твоєї голови, дитинко, торкнувся дух мудрого ангела.
— Мудрого ангела? — здивувався Мишко.
Змахнув долонею з кінчиків вуст крихти і запитав:
— А який він із себе, мудрий ангел?
— Охоче розкажу. Тим паче, що Премудрість являлася мені уві сні. Слухай. На голові Премудрості золота корона. У її руках жезл царської влади і сувій з письменами. Її лице, руки і крила вогненно-червоного кольору, а одяг сяє золотом. Ангел сидить на троні, що має сім підпірок, як сім стовпів. А ноги він тримає на камені.
— Чому на камені?
— Камінь — символ непорушності основ.
Старець замовк і лагідно дивився на хлопчика, що сидів у його ногах із круглими від здивування очима. Зір дитини, замислений і схвильований, був повернутий у себе.
— Премудрість перебуває у центрі сфер слави, — завважив старець.
Мишко лопотів віями. Він не зрозумів смислу слів, але зізнатися вголос не наважився.
— Радій, дитинко. Ти володієш величезним духовним скарбом — розумієш мови, якими спілкуються люди різних народів і племен, — підбадьорював свого слухача Даниїл.
Мишко стрепенувся. Він справді радів, бо отримав пояснення своїм здібностям. Підсунувся ближче до старця, запитав:
— Що Навуходоносору наснилося?
— Різне… Я витлумачував йому сни та попереджав про небезпеку. За це цар підняв мене над іншими. Вручав щедрі дарунки, дорогі каптани. Навіть поставив начальником над Вавилонським краєм. Та обов’язки пригнічували мене.
— Чому?
— Бо відбирали час, який зазвичай проводив у молитвах.
— Аааа, — з розумінням протягнув Мишко.
Таки правда. Даниїл молився з величезним задоволенням.
— Я попросив царя перекласти мої обов’язки на товаришів. Залишився лише головою вавилонських мудреців. І так було доти, доки цар не велів своїм найкращим майстрам склепати золотого боввана.
— Великого?
— 60 ліктів заввишки і шість ліктів завширшки.[31]
Мишко прикинув: скільки то буде в метрах? Результат його вразив. Заввишки статуя сягала 30 метрів, а в обхват — три метри.
— Боввана поставили на рівнині Дура, — задумливо мовив Даниїл, перебираючи чотки.
– І що сталося після? — вигукнув нетерпляче Мишко.
Сухі пальці зупинилися.
— А після окличник гукав на всі боки: «Вам, о народи, племена і язики, велено: як тільки почуєте звук сурми, сопілки, цитри, гарфи, гусел, гудьби і усякого роду музичних інструментів, то падайте ниць і вклоняйтеся золотому бовванові. А хто не впаде ниць і не вклониться, того вкинуть у піч, розжарену вогнем».
— Зрозуміло. Люди навколішки клали поклони.
— Усі, крім мене і моїх товаришів.
— Цареві на вас донесли?
– Іще як гвалтували: «Ці мужі нехтують твоїм наказом, царю. Твоїм богам не служать і золотому
