Лабіринт - Кейт Мосс

— Пані!

— Чи правда, що віконта Тренкавеля схоплено?

Гастон спочатку тільки мовчки кивнув, а потім розповів:

— Учора вранці граф Оксерський приїхав запропонувати зустріч між віконтом Тренкавелем і графом Неверським у присутності абата. Ну, віконт і поїхав, але з маленьким ескортом, серед якого була й ваша сестра. Та що сталося потім, пані Алаїс, ніхто не відає точно. Чи наш віконт добровільно здався, щоб тим самим купити нам свободу, чи його просто обдурили.

— Ніхто не повернувся, — додав Понз.

— У будь-якому випадку, битви все одно не буде, — тихо сказав Ґастон. — Гарнізон оточено. Французи уже зайняли позиції біля головних воріт і веж.

— Що? — вигукнула Алаїс, дивлячись в обличчя обом чоловікам і не до кінця вірячи почутому. — А які ж умови вони висувають?

— Обіцяють, що всі мешканці — катари, юдеї, католики — зможуть покинути Каркассону без страху за своє життя, але їм не дозволять нічого виносити із собою, крім одягу на самих людях.

— Без допитів? Без підпалів?

— Здається, так. Усе населення міста буде вислано, але не знищено.

В Алаїс підломилися ноги, й вона важко опустилася на стілець.

— А що станеться із пані Агнес?

— Вона з молодим принцом зможе безпечно дістатися Фуа і там перебувати під опікою графа Фуаського. За умови, якщо пані Агнес від імені сина відмовиться від усіх претензій на престол. — Ґастон відкашлявся і додав: — Мені шкода, що ви втратили сестру і чоловіка, пані Алаїс.

— Хто-небудь знає, яка доля спіткає наших чоловіків?

Понз похитав головою.

— Як ви гадаєте, це пастка? — палко запитала Алаїс.

— Ніхто не може знати, пані. Тільки коли почнеться масовий вихід з міста, ми дізнаємося, чи можна довіряти слову французів.

— Усі мають виходити крізь одні ворота — браму д’Од у західній частині Ціутата, коли почнуть дзвонити на вечірню службу.

— Тож усе скінчено, — майже пошепки сказала Алаїс, — поселення здалося.

Принаймні батько не побачить віконта Тренкавеля в руках французів.

— Стан Есклармонд, звичайно, щодня покращується, але вона ще слабка. Чи можна й надалі на вас покладатися і запитати, чи ви згодні її супроводжувати, коли почнеться переселення? — Алаїс замовкла. — З причин, які не наважуся вам відкрити заради вашої безпеки та насамперед заради Есклармонд, нам краще подорожувати нарізно.

Гастон кивнув.

— Ви боїтеся, що люди, котрі завдали їй таких страшних ран, можуть досі розшукувати її?

Алаїс подивилась на чоловіка здивовано.

— Так, — зізналася вона.

— Для нас буде честю допомогти вам, пані Алаїс, — і Гастон густо почервонів. — Ваш батько... він був чесним чоловіком.

Алаїс також кивнула.

— Так.

Коли проміння призахідного сонця пофарбувало зовнішні стіни Шато Комталь в яскраво-помаранчевий колір, усе довкола було вже оповите тишею — подвір’я, вулички й Велика зала. Все було покинутим та спорожнілим.

Біля брами д’Од зібралася докупи сила-силенна наляканих і спантеличених мешканців, які відчайдушно намагалися тримати в полі зору своїх близьких і рідних, опускаючи очі під зневажливими поглядами французьких вояків, які дивилися на нещасний люд, неначе на худобину. Руки солдатів лежали на руків’ях мечів, тільки й чекаючи приводу.

Алаїс сподівалася, що вдало змінила свою подобу. Човгаючи ногами, вона дибала вперед, тримаючись ближче до якогось чоловіка. Вона була взута в чоловічі черевики, більші на кілька розмірів. Дівчина обмоталася ганчір’ям, щоб виглядати пласкою, а також щоб приховати на грудях Книги і пергамент. У штанях, сорочці й непевного вигляду солом’яному брилі, Алаїс скидалася на хлоп’я. Вона також набрала камінців до рота, які змінили обриси її обличчя, та обрізала коси і вимастила їх грязюкою.

Черга рухалася повільно. Алаїс постійно дивилася вниз, боячись підвести голову і зустрітися з кимось очима, щоб її часом хтось не впізнав і не виказав. Поступово, наблизившись до воріт, увесь натовп звужувався до однієї шеренги. На виході стояли чотири хрестоносці, обличчя яких виражали тільки нудьгу та відразу. Зупиняючи людей на виході, вони змушували їх роздягатися й показувати, що вони нічого не ховають під одягом.

Алаїс бачила, як охоронці зупинили ноші, на яких лежала Есклармонд. Притискаючи хустинку до рота, Гастон пояснив, що його матір дуже хвора. Відхиливши запону, охоронець одразу ж відступив назад. Алаїс ледве приховала посмішку. Вона