У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

високий, ставний, і ліниво походжав за п’ять кроків від зарослого чагарником входу. Ми сподівалися вбити його сонного, але він і не думав спати. Якщо нам не вдасться вбити його, прибрати без звуку, тихо, без стогону — ми пропали! Ми сховалися і продовжували спостерігати за ним. Умслопогас, який був попереду мене, озирнувся, дав мені знак, і наступної секунди я побачив, що він ліг на живіт і поповз, як змія, вичікуючи момент, коли вартовий відвернеться. Вартовий безтурботно замугикав пісню. Умслопогас проповз непомічений, дістався до кущів мімози і чекав. Вартовий ходив туди-сюди, потім обернувся і глянув на стіну. Умслопогас прослизнув ближче, ховаючись за кущами, не відводячи очей з воїна. Вартовий дивився на стежку між кущами, і, здавалося, щось здивувало його. Він зробив кілька кроків уперед, зупинився, позіхнув, узяв маленький камінь і кинув його в кущі. Камінь пролетів над головою Умслопогаса, не зачепивши його кольчуги. Якби він зачепив її, то звук неодмінно виказав би нас. На щастя, сорочка була зроблена з темної сталі і не блищала. Пересвідчившись, що в кущах нічого немає, воїн зіперся на свого списа і ліниво дивився на кущі. Він стояв так замислено хвилини три, а ми лежали, побоюючись і щохвилини очікуючи викриття через якусь випадковість. Я знову почув, як вицокували зуби Альфонса навіть через ганчірку, обернувся до нього і зробив люте обличчя. Нарешті, тортури скінчилися. Вартовий глянув на схід, мабуть, задоволений, що наближається зміна, і заходився потирати руки і ходити туди-сюди, щоб зігрітися.

Тієї самої хвилини, коли він обернувся, довга чорна змія ковзнула в найближчий чагарник, повз який мав пройти дикун. Вартовий повернувся, рушив повз кущі, не підозрюючи про небезпеку. Якби він глянув униз, він, можливо, уникнув би її. Умслопогас піднявся і з занесеною рукою пішов його слідами. Як тільки воїн обернувся, зулус стрибнув. Ми побачили, як його довгі руки вчепилися в горлянку ворогові. Потім два темні тіла конвульсивно сплелися, голова мазая відкинулася назад, ми чули, як він захрипів і впав на землю, дриґаючи кінцівками. Зулус пустив у хід усю свою силу і зламав шию дикунові. На хвилину він придавив коліном груди своєї жертви, все ще стискаючи йому горло, поки не переконався, що воїн мертвий. Тоді він устав, кивнув нам, щоб ми йшли вперед, і ми рушили рачки, як мавпи. Діставшись до краалю, ми помітили, що мазаї загородили вхід, притягнувши сюди чотири чи п’ять кущів мімози, — безперечно, остерігаючись нападу. Тут ми розділилися. Мекензі зі своїм загоном поповз у тіні стіни ліворуч, сер Генрі й Умслопогас зайняли місця обабіч тернової загородки, а двоє людей, озброєних списами, і два аскарі залягли прямо проти входу. Я поповз зі своїми людьми праворуч краалю, довжина якого була близько п’ятдесяти кроків. За кілька хвилин я зупинився і розмістив людей неподалік один від одного, не відпускаючи від себе Альфонса. Тут я подивився за стіну всередину краалю. Уже зовсім розвидніло, і перше, що мені впало в очі, був білий віслючок, а за ним бліде обличчя маленької Флосі, яка сиділа за десять кроків від стіни. Кругом неї спали воїни. Скрізь у краалі виднілися залишки багать, коло яких спали мазаї. Один із них устав, позіхнув, подивився на схід і знову ліг. Я вирішив почекати ще п’ять хвилин.

Ніжне світанкове проміння широко розлилося над рівниною, лісом, річкою і величною горою Кеніа, оповитою мовчанням вічних снігів, і поклали пурпурово-червоний відблиск на її величну вершину, що високо здіймалася до яскраво-синього неба, ніжного, як усмішка матері. Птахи дзвінко співали свою вранішню пісню, легенький вітерець шелестів у кущах. Ранок дихав спокоєм і щастям народжуваної сили, всюди тиша і спокій, всюди, крім людського серця!

Зненацька, коли я напружено чекав сигналу, вже встигнувши вибрати людину, якій доручив відкрити вогонь, зуби Альфонса знову зацокотіли, як копита жирафів, порушуючи тишу. Ганчірка непомітно випала з його рота. Мазай, що лежав у краалі поблизу нас, озирнувся навколо, дивуючись цьому звуку. В нестямі я гепнув кінцем гвинтівки прямо в живіт француза. Це зупинило його тремтіння. Тепер сигнал не був потрібен, з обох боків краалю почулися постріли, зблиснув вогонь. Я приєднався до інших; з верхнього кінця краалю пролунало жахливе ревіння, в якому я розрізнив голос Гуда, що різко виділявся в загальному шумі. Зі страшним криком жаху і люті чорний натовп дикунів схопився на ноги, багато хто з них відразу ж упав від пострілів наших рушниць. Якусь мить вони нерішуче стояли, але, почувши безперестанні крики і ревіння на верхньому кінці крааля, під градом куль, кинулися бігти до виходу. Ми відкрили вогонь їм услід, стріляючи прямо в натовп дикунів. Я зробив десять пострілів зі своєї рушниці, аж раптом згадав про маленьку Флосі. Поглянувши в її бік, я побачив, що білий ослик лежав на землі, певно, вбитий нашими кулями або списом мазаїв. Поблизу не було жодного дикуна. Чорна няня Флосі стояла перед нею і квапливо перерізала списом мотузок, що зв’язував її ноги. Потім вона швидко побігла до стіни краалю і почала дертися на неї, дівчинка за нею, але, мабуть, ослабла і ледве чіплялася за стіну. Побачивши це, двоє дикунів кинулися вбити її. Перший близько підбіг до бідолашної дівчинки, яка після марних зусиль знову впала на землю. Блиснув спис, але моя куля вклала дикуна на місці.

За ним стояв ще один, а в мене — на жаль! — залишився тільки один патрон у магазині. Флосі схопилася на ноги і стала перед дикуном, який підняв списа. Я відвернувся, відчуваючи нестерпний біль у серці при думці, що дикун уб’є дитину. Але, глянувши туди, я здивовано помітив димок; спис мазая лежав на землі, а дикун захитався, обхопивши голову руками і гепнувся на землю. Я пригадав, що у Флосі був револьвер, який урятував їй життя. Потім дівчинка зібрала всі сили, за допомогою няні перелізла через стіну і таким чином урятувалася. Усе це тривало не більше кількох секунд. Я наповнив магазин патронами і знову відкрив вогонь у втікачів, які дерлися стіною. Я вбив кількох дикунів і, нарешті, дістався рогу краалю, де кипів гарячий бій. Двісті дикунів (п’ятдесятьох з них ми знищили) зібралися біля входу, зарослого чагарником. Це була значна сила проти Гуда і