У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард
— Друже мій, — сказав він, — помітивши, що я здивовано втупився на пояс, — ви дивитеся на мій ніж? Гадаю, він буде доречним, бо зроблений із чудової сталі, я вбив ним кількох свиней! У цей час всі інші встали й уже збиралися.
Я одягнув легкий жакет на сталеву сорочку, щоб мати під рукою, в кишені, патрони, і пристебнув револьвера. Гуд зробив те саме. Але сер Генрі нічого не надів, окрім сталевої сорочки і пари м’яких черевиків, так що ноги в нього були від колін голими. Револьвер висів на ремені, яким він підперезав кольчугу. Тим часом Умслопогас зібрав усіх наших людей під великим деревом і оглядав їхнє озброєння. В останню хвилину ми дещо змінили. Двоє з тих, що озброєні рушницями, не вміли стріляти, але чудово володіли списом; ми забрали в них гвинтівки, дали щити і довгі списи, і наказали приєднатися до Куртіса, Умслопогаса й аскарі. Ми розуміли, що троє людей, якими б сильними вони не були, не впораються!
Розділ VII
СТРАШНА РІЗАНИНА
Якусь мить ми стояли тихо, чекаючи моменту виступу. Це було гнітюче очікування, і як довго воно тяглося! Здавалося, час плентався черепахою, панувало урочисте мовчання, що ще більше пригнічувало душу. Пам’ятаю, одного разу мені довелося бачити повішеника. Я пішов після того видовища з відчуттям, схожим на моє теперішнє, з тією різницею, що тепер переважав живий і особистий елемент. Урочисті обличчя людей, які знали, що, може, кілька хвилин відділяють їх від переходу до вічного спокою, дивний шепіт, постійне зиркання сера Генрі на свою сокиру, навіть особлива манера, з якою Гуд протирав своє скельце, — все свідчило про те, що нерви збуджені до краю. Тільки Умслопогас стояв, спираючись на сокиру і тримаючи дрібку нюхального тютюну в руці, і мав вигляд абсолютно спокійний.
Складно було вразити його залізні нерви!
Місяць схилявся все ближче до обрію і, нарешті, зник. Стало темно. Тільки на сході небо почало бліднути, провіщаючи швидку появу зорі.
Містер Мекензі стояв із годинником у руці, дружина тримала його за руку, стримуючи ридання.
— Двадцять хвилин на четверту, — вимовив він, — скоро повністю розвидниться. Капітан Гуд міг би вирушати, три або чотири хвилини проминуть у дорозі!
Гуд кивнув головою і ще раз протер своє скельце. Завжди чемний, він розкланявся з місіс Мекензі і пішов займати свою позицію біля краалю, куди його мали провести тубільці знайомими стежками.
З’явився хлопчик і доповів, що в таборі мазаїв усі міцно сплять, за винятком двох вартових біля входу. Потім виступили всі ми. Попереду йшов провідник, за ним — сер Генрі, Умслопогас, аскарі, двоє тубільців із місії, озброєні довгими списами і щитами. Я йшов за ними, поряд з Альфонсом і п’ятьма тубільцями з рушницями. Місіонер замикав хід із рештою шістьма людей.
Крааль, де отаборилися мазаї, був біля підошви пагорба, за вісімсот ярдів від місії. Перші п’ятсот ярдів ми пройшли благополучно. Потім ми поповзли тихо, як леопард за здобиччю, ковзаючи, неначе примари, від куща до куща. Пройшовши трохи, я озирнувся назад і побачив Альфонса. Він ледве тримався на ногах, зблідлий, з тремтячими колінами. Його гвинтівка зі зведеним курком майже впиралася в мою спину. Віднявши гвинтівку в Альфонса, ми поповзли далі, поки не опинилися за сотню ярдів від краалю. Зуби Альфонса почали жахливо цокотіти.
— Перестаньте або я вб’ю вас! — прошепотів я люто.
Думка про те, що всі ми можемо загинути через цей цокіт зубів, зовсім не влаштовувала мене: Я почав боятися, що кухар викаже всіх нас, і хотів би, щоб він залишився де-небудь позаду.
— Але, добродію, я не можу нічого вдіяти, — відповів він, — мені холодно!
Це було складно, але, на щастя, я швидко зарадив справі. У моїй кишені знайшовся маленький шматочок грубої ганчірочки, якою я чистив рушницю.
— Візьміть її в рота, — прошепотів я, віддаючи йому ганчірку, — якщо я почую ще звук, ви — загинули!
Я знав, що ганчірка заглушить ці звуки. Альфонс покірно скорився мені і йшов далі тихо.
Ми знову поповзли. Залишилося близько п’ятдесяти ярдів до краалю. Між нами залишався зарослий кущами мімоз і сухим чагарником простір. Ми сховалися в кущах. Почало світати. Зірки зблідли, і схід зарожевів. Ми чітко бачили контури краалю і легкий відблиск згасаючих багать у таборі мазаїв. Ми зупинилися і прислухалися, знаючи, що вартовий близько. Він з’явився,
