Лабіринт - Кейт Мосс

кожному обличчі, молодому чи старому, вгадувався страх та недобре передчуття. Люди знали, що невдовзі розпочнеться битва. Коли Пелетьє їхав на коні вузенькими вуличками, жінки й діти дивилися на нього схвильованими очима, шукаючи в його обличчі надії та підтримки. Але він не міг нічого їм запропонувати.

Ніхто нічого не знав про Симеона. Бертран віднайшов помешкання товариша досить легко, але воно було замкнено. Тоді Пелетьє спішився і почав стукати в будинок навпроти.

— Послухайте, я шукаю чоловіка на ім’я Симеон, — промовив він до нажаханої жінки, що відчинила йому двері. — Ви знаєте, про кого я говорю?

— Так, — кивнула вона, — він прийшов сюди з Без’єра разом з усіма.

— Можете пригадати, коли ви бачили його востаннє?

— Кілька днів тому, коли ми ще не знали про Без’єр, він ходив до Каркассони. По нього приходив один чоловік.

Пелетьє насупився.

— Який чоловік?

— Слуга когось родовитого. У нього було руде волосся, — промовила жінка, наморщивши ніс. — Виглядало на те, що Симеон знав його.

Пелетьє збентежився ще дужче. Опис вельми пасував до Франсуа, але як таке могло бути? Адже він стверджував, що не знайшов Симеона.

— Тоді я бачила його востаннє, — завважила жінка.

— То ви кажете, що Симеон не повернувся з Каркассони?

— Якщо він має бодай дрібку здорового глузду, то залишиться в Каркассоні: там він буде у більшій безпеці, ніж тут.

— А може, Симеон повернувся так, що ви його не бачили? — раптом запитав її охоплений безнадією начальник фортеці. — Ви, наприклад, могли тоді спати й не помітити його повернення.

— Послухайте, Messire, — відповіла жінка, вказуючи на будинок, що стояв через дорогу. — Ви самі можете переконатися. Vuég. Він порожній.

Розділ 50

Оріана навшпиньках пробиралася коридором до кімнати сестри.

— Алаїс! — Жінка була певна, що її сестра знову разом із батьком, але вона все-таки воліла поводитись обережно. — Sórre![142]

Ніхто їй не відповів, тож вона відчинила двері і зайшла всередину. Із вправністю злодія Оріана почала оглядати речі сестри. Пляшки, глеки та піали, її гардероб, шухлядки, наповнені одягом, парфумами й запашними травами. Оріана попіднімала подушки і знайшла пучечок лаванди, який її не зацікавив. Потім вона перевірила на ліжку і під ним. Проте там не було нічого, крім мертвих комах та павутиння.

Обернувшись обличчям до кімнати, Оріана помітила важкий коричневий зимовий мисливський плащ, що висів на спинці стільця для шиття. Голки й нитки було розкидано довкола. Оріана одразу ж зацікавилася. До чого тут зимовий плащ о цій порі року? Чому її сестра лагодила одяг власноруч.

Вона підняла плащ і одразу ж відчула, що щось негаразд. Він висів якось нерівно і був кривобоким. Оріана підняла один край, й побачила, що в ньому щось зашито.

Вона швидко розірвала нитки і, просунувши пальці всередину, знайшла там невеличкий прямокутний предмет, загорнений у тканину.

Оріана вже хотіла була розгорнути його, аж раптом її увагу привернув шум у коридорі. Оріана блискавично заховала Книгу під своєю сукнею і поклала плащ знову на стілець.

Раптом важка рука впала їй на плече. Оріана аж підскочила.

— Ну й що ти тут робиш?

— Гільєм! — вигукнула Оріана, притискаючи руку до грудей. — Ти мене налякав.

— Що ти робиш у кімнаті моєї дружини, Оріано?

Оріана підняла підборіддя вверх.

— Я можу тебе запитати те ж саме, — навіть у темряві Оріана помітила, що вираз його обличчя став суворішим, вона знала, що влучила в ціль.

— Маю всі права бути тут, тимчасом як ти не можеш собі цього дозволити... — Гільєм поглянув на плащ, а потім на обличчя Оріани.

— Чим ти займаєшся?

Оріана витримала його пильний погляд.

— Це тебе не стосується.

Раптом Гільєм зачинив двері ногою.

— Ви дещо забуваєтеся, пані, — промовив він, хапаючи її за зап’ястки.