Лабіринт - Кейт Мосс

— Не більше ніж ми очікували, Messire, — відповів Пелетьє.

— Як ви гадаєте, скільки мине часу до приходу головного війська?

— Важко сказати напевно, — знов озвався начальник фортеці, — така військова сила має просуватися повільно, спека теж сприяє їхній затримці.

— Затримці — так, — підтвердив Тренкавель, — але зупинці — ні.

— Ми готові зустрітися з ними, Messire. Ціутат добре підготувався. Ми завершили укріплення фортечних мурів; усі раніше ушкоджені чи слабкі ділянки полагоджено та відновлено; всі вежі також поремонтовано, — Пелетьє змахнув рукою, — усі линви на річних млинах перерізано, а врожаї спалено. Французи зможуть знайти обмаль, щоб протриматися тут.

Очі віконта аж заблищали, Тренкавель раптом повернувся до Кабаре:

— Осідлаймо коней і зробімо вилазку, доки не настала ніч, а сонце ще не повністю зайшло. Візьмімо чотири сотні наших найкращих воїнів, які вправно володіють списами та мечами і виженімо французів з наших пагорбів. Вони не очікуватимуть, що ми на них нападемо. Що скажете?

Пелетьє сподобалась ідея напасти першими. Проте він також знав, що це буде найбільшою нерозважливістю. Він відповів:

— Мій пане, на рівнинах розміщено батальйони найманців та невеликий загін авангарду.

П’єр-Роже де Кабаре додав:

— Не жертвуйте своїми людьми, Раймоне.

— Одначе коли ми зможемо вдарити і перебити їх першими...

— Ми підготувалися до облоги, Messire, а не до відкритого бою. Гарнізон сильний. З нами є найвправніші, найсміливіші рицарі, усі чекають нагоди довести свою вірність.

— Але... — зітхнув Тренкавель.

— А ви пожертвуєте ними просто так, — сухо завершив радник.

— Ваші люди довіряють вам, вони люблять вас, — докинув Пелетьє. — Якщо треба, вони віддадуть за вас своє життя, але нам слід почекати. Нехай французи самі розпочинають битву.

— Боюся, саме моя гордість привела нас до такого стану, — тихо промовив віконт, — хоча я не міг і подумати, що це трапиться так скоро. — Він посміхнувся. — Бертране, ти пам’ятаєш, як моя мати наповнювала замок співом, танцями, веселощами? Усі найвидатніші трубадури та жонглери приїздили, щоб порадувати її: Емеріс де Пегюлям, Арно де Каркасе, навіть Гільєм Фабр та Берна Алянам з Нарбонни. Ми завжди щось святкували, відзначали.

— Я чув, що то був найкращий двір на південних теренах, — відповів Пелетьє, поклавши руку на плече свого пана. — І він знову стане таким.

Дзвони перестали бити. Усі очі були звернуті до віконта Тренкавеля.

Коли він заговорив, Пелетьє відчув гордість, бо в голосі віконта зникли геть усі нотки невпевненості. Він був уже не хлопчиком, що згадував своє дитинство, а воєначальником напередодні битви.

— Наказую, щоб усі бокові ходи було зачинено, а головні ворота наглухо перекрито. Бертране, збери зверхників гарнізонів у головній вежі. Ми будемо готові до зустрчі із французами, коли вони прийдуть.

— Можливо, варто також вислати підкріплення до Сен-Вінсена, Messire, — запропонував Кабаре, — французьке військо почне напад звідти. Ми не можемо втратити доступ до річки.

Тренкавель кивнув.

Коли всі розійшлися, Пелетьє ще трохи постояв на валу, дивлячись на землю, неначе хотів закарбувати її образ у своїй пам’яті.

На півночі стіни Сен-Вінсена були низькими і лише подекуди захищеними вежами. Якщо загарбники захоплять передмістя, то вони зможуть під прикриттям будівель підійти до поселення Ціутат на відстань польоту стріли. Південне передмістя, Сен-Мігель, витримає дещо довше.

Каркассона таки справді готова до облоги. Їжі вистачить — хліба, сиру, бобів — є також чимало дійних кіз. Проте в стінах Шато Комталь забагато людей, і Пелетьє переживав щодо запасів води. За його наказом біля кожної криниці було поставлено охоронця і встановлено денну норму води.

Сходячи з Тур Пінт, Пелетьє зрозумів, що він знову думає про Симеона. Він вже двічі посилав Франсуа до юдейського кварталу по новини, й два дні поспіль Франсуа повертався ні з чим. Занепокоєння Бертрана зростало з кожним днем. Начальник фортеці ще раз швидко оглянув подвір’я і вирішив, що він може відлучитися на кілька годин.

Він попрямував до стаєнь.

Пелетьє простував найкоротшим шляхом через рівнини та ліс, добре знаючи, що по той бік річки стоїть військо хрестоносців.

Хоча вулиці юдейського кварталу були заюрмлені, та все одно там було якось незвичайно тихо й надто гнітюче. У