Віннету І - Карл Фрідріх Май
— Містере Раттлєре, ви допустите, щоби цей чоловік хапав мене за руки? Ви хіба не для того тут, щоби захищати нас?
Раттлєр — високий і міцний чолов’яга, здавалося, ніби він має подвійну силу: це був грубуватий, але водночас найвірніший товариш Бенкрофта у пиятиках. Він ненавидів мене, тож радо скористався нагодою продемонструвати нарешті всю свою ненависть. Він швидко підійшов до нас і схопив мене за лікоть — так само, як я тримав Бенкрофта.
— Ні, містере Бенкрофте. Такого я не попущу. Ця дитина ще не стоптала свої перші шкарпетки, а береться тут погрожувати дорослим чоловікам, обзивати їх і обдурювати. Ану заберіть руки від містера Бенкрофта, бо інакше зараз вам покажу, хто тут справжній ґрінгорн!
І він трусонув моєю рукою, а отже, напав на мене відкрито. І це було для мене навіть ліпше, ніж сутичка з Бенкрофтом, бо Раттлєр був сильнішим супротивником, ніж головний інженер. Якщо провчу його, то з цього буде більше користі, ніж коли просто продемонструю Бенкрофтові, що я не боягуз. Тож я вирвав свій лікоть з його рук.
— Це я ґрінгорн? Негайно візьміть свої слова назад, містере Раттлєре, а то дам вам прочухана!
— Ви — мені? — засміявся той. — Цей ґрінгорн справді настільки дурненький, щоб повірити, що…
Та він не встиг договорити, бо я стусонув його кулаком у скроню з такою силою, що він упав додолу, ніби мішок, і вже не зміг підвестися. На кілька секунд запала цілковита мовчанка. А потім один із друзів Раттлєра вигукнув:
— Чорт! То ми маємо спокійно дивитися на те, як якийсь німчуга б’є нашого керівника? Всі на нього!
І він першим стрибнув на мене. Я зустрів його копняком у живіт. Це надійний спосіб вирубати супротивника, але для цього потрібно твердо стояти на другій нозі. Нападник упав. Наступної миті я вже лежав на ньому і вдарив його ще й у скроню, щоби він знепритомнів. Потім я швиденько звівся на ноги, витягнув обидва револьвери і крикнув:
— Хто ще? Хто хоче підійти?
Банда Раттлєра явно хотіла помститися за поразку обох своїх товаришів. Вони запитально переглядалися між собою. Але я попередив їх:
— Всі слухайте уважно. Той, хто зробить хоч крок до мене або вхопиться за зброю, моментально отримає кулю! Ви можете собі думати про ґрінгорнів загалом і про кожного зокрема все, що забажаєте. Але я доведу вам від імені німецьких ґрінгорнів, що один-єдиний з них може легко впоратися з дванадцятьма такими вестменами, як ви!
Після цього біля мене став Сем Гоукенс і сказав:
— А я, Сем Гоукенс, щоб мене качка копнула, хочу вас попередити ще про одне. Цей юний німецький ґрінгорн перебуває під моїм особливим захистом. Того, хто наважиться зачепити хоча б волосину на його голові, я моментально продірявлю. І це я кажу цілком серйозно, затямте собі!
Дік Стоун і Вілл Паркер також сприйняли це як заохочення стати на мій бік і продемонструвати, що вони поділяють думку Сема Гоукенса. Це справило на супротивників неабияке враження. Тож вони відвернулися від мене, тихо бурмотіли собі в бороди прокляття й погрози і взялися до двох потерпілих, яких треба було привести до тями.
Бенкрофт вирішив, що в цю мить наймудріше буде піти до намету й заховатися там. А Вайт дивився на все широко розплющеними очима. Після всього він похитав головою і сказав із неприхованим здивуванням:
— Сер, це таки страшно! Я б не хотів потрапити вам до рук. Одним ударом ви поклали на землю такого велетня. Вас слід називати Шаттергендом, Вбивчою Рукою! Ніколи такого не бачив.
Ця пропозиція сподобалася невисокому Семові Гоукенсу. І він задоволено засміявся:
— Вбивча Рука! Щоб мене качка копнула! Ґрінгорн, а вже має справжнє бойове ім’я, та ще й яке! Якщо вже Сем Гоукенс кине оком на якогось ґрінгорна, то з нього точно буде пуття. Вбивча Рука! Дуже схоже називали знаменитого вестмена, також сильного, як ведмідь, — старий Вогняна Рука. Що ви скажете на це, Діку і Віллі?
Та я не почув, що вони відповіли, бо мені довелося повернутися до Вайта, який схопив мене за руку й відвів убік.
— Ви мені дуже сподобалися, сер. Хочете поїхати зі мною?
— Хочу чи не хочу, містере Вайте, але не маю права.
— Чому?
— Бо моїм обов’язком є залишатися тут.
— Це дурниці. Я беру всю відповідальність на себе.
— Те, що я не буду відповідати за свої вчинки, нічим мені не допоможе. Мене відрядили сюди, щоби допомогти виміряти саме цю частину шляху, і я не можу поїхати звідси, бо ми ще не завершили.
— Бенкрофт завершить роботу з трьома іншими своїми помічниками.
— Так, але як і коли. Ні, я мушу залишитися.
— Але подумайте про те, що це небезпечно для вас!
— Чому?
