Віннету ІІІ - Карл Фрідріх Май

— Вбивча Рука каже правду. Нікому не вистачило би сміливості зізнатися, що він збирається утекти. Вбивча Рука не просто сміливий, він зухвалий!

— Ні. Людина буває зухвалою від відчаю, коли їй нічого втрачати. Моя відвертість має інші причини.

— Які?

— Я не можу тобі сказати, ти маєш сам здогадатися.

Одне Перо хотів врятувати мене, запропонувавши власну дочку за дружину. Якби я став чоловіком індіанки, я отримав би свободу, але був би змушений стати кайова. Про це не могло бути й мови, тому я змушений був відхилити пропозицію Одного Пера, але так, щоб індіанець не образився. Це й було головною причиною моєї відвертості. Я натякав йому на те, що здатен сам врятувати своє життя, не вдаючись до шлюбу з індіанкою.

Однак Одне Перо не здогадався про справжній зміст моїх слів і зверхньо провадив своє:

— Вбивча Рука просто хоче змусити нас хвилюватися, бо знає, що втекти йому не вдасться. Напевно, гордість воїна не дозволяє йому зізнатися, що в нього немає шансів. Однак ти не зможеш перехитрувати мене.

— Я певен, що втечу!

— Ні. Ти помреш тут, біля стовпа тортур!

— Я втечу!

— Якби я вважав, що в тебе є можливість втекти, я сам день і ніч сидів би поруч з тобою й охороняв би тебе. Але ти таки можеш уникнути смерті.

— Яким чином? — запитав я, розуміючи, що вже не можу перешкодити Одному Перу виконати його намір.

— З моєю допомогою.

— Я не потребую нічиєї допомоги!

— Хіба можна відмовлятися від допомоги, якщо йдеться про життя і смерть? Твоя гордість ще більша, ніж я думав, вона настільки велика, що ти навіть не думаєш про подяку. Але я й не вимагаю, щоб ти дякував мені. Я тільки хочу, щоб ти став вільним. Моя дочка Темні Коси дуже жаліє тебе.

— Ти хочеш сказати, що я не мужній воїн, а гідна співчуття людина? Співчуття ображає!

Я говорив навмисно грубо, щоб востаннє спробувати зупинити його, але мені не вдалося. Індіанець м’яко відповів:

— Ні я, ні моя донька не хотіли образити тебе. Вона багато чула про тебе і знає, що Вбивча Рука — найсміливіший воїн серед своїх білих побратимів. Вона хоче врятувати тебе.

— У неї добре серце, але їй не вистачить сил врятувати мене.

— Це не так важко, як ти думаєш.

— Ти помиляєшся.

— Ти знаєш багато звичаїв червоношкірих людей, але цей тобі запевне невідомий. Ми розповімо тобі про нього, і ти погодишся на це. Адже ти сказав, що Темні Коси тобі подобається.

— Ти знову помиляєшся. Я нічого їй не говорив.

— Вона сама мені зізналася. А моя донька ніколи не каже неправди.

— Тут якась помилка. Вона носила мені їсти, і охоронець запитав мене, чи вона мені подобається. Я сказав, що так. От і все.

— Цього достатньо. Вона тобі сподобалася. За законом червоношкірих, той, хто візьме за дружину доньку червоношкірого, стає сином племені.

— Я знаю цей закон.

— Він стає сином племені, навіть якщо раніше був ворогом або полоненим. Йому прощають провину і дарують життя.

— Це я теж знаю.

— Йому пробачають усі провини і дарують життя.

— І це я знаю.

— Тоді ти розумієш, що я хочу сказати.

— Так, я тебе розумію.

— Ти сказав, що моя дочка подобається тобі. Ти подобаєшся їй. Чи згоден ти, щоб вона стала твоєю скво?

— Ні.

Залягла гнітюча тиша. Червоношкірий не чекав від мене такої відповіді. Він ніяк не міг втямити, чому засуджений на смерть відкидає одну з найвродливіших дівчат племені, дочку шановного воїна.

— Чому? — коротко запитав Одне Перо після довгого мовчання.

Невже я міг відкрити йому справжні причини моєї відмови?! Прямо сказати, що освічений європеєць ніколи не зважиться перекреслити все своє майбутнє задля простої червоношкірої дівчини, що шлюб з нею не принесе щастя ні мені, ні їй? Я не хотів йому пояснювати, що Вбивча Рука не належить до тих блідолицих, які одружуються з червоношкірими скво, щоб незабаром кинути їх, і що дуже часто вони мають таку дружину майже в кожному племені. Слід було знайти зрозумілий для нього і благородний в його очах привід для відмови.

— Мій індіанський брат сказав, — почав я здалеку, — що вважає мене великим воїном. Мені здається, що він сказав неправду.

— Ти справді великий воїн.

— Але ти ж хочеш, щоб я отримав життя в подарунок від жінки! Хіба ти погодився б на таке?

— Уфф! — вигукнув він і замовк. Очевидність моєї причини вразила його.

Потім він запитав:

— Ти хочеш стати моїм другом?

— Я буду пишатися дружбою з тобою.

— А що ти думаєш про мою молодшу дочку Темні Коси?

— Вона найкрасивіша квітка серед дочок кайова.

— Чи заслуговує вона того, щоб одружитися з нею?

— Кожен воїн, якому ти дозволиш стати її чоловіком, буде щасливий привести її у свій вігвам.

— Отже, ти відмовив їй не через зневагу?

— Звичайно, що ні. Твоя дочка — красуня. Вона подобається мені, але Вбивча Рука повинен сам захищати своє життя і боротися за нього, а не отримати його з рук жінки.

— Уфф! — із повагою повторив Одне Перо, а я говорив далі: