Лабіринт - Кейт Мосс
Уміст коробки був акуратно розкладений. Усередині зберігався пакунок фотокарток, перев’язаних стрічкою. Поверх них лежав лист, адресований мадам Таннер, слова були написані чорним павутинчастим почерком. На поштовій печатці було вказано: Каркассон, 16 травня, 2005, над адресою красувалася червона марка зі словом ТЕРМІНОВО. Зворотної адреси не було, просто ім’я, надруковане курсивом: Відправник О. С. Беяр.
Еліс сунула руку в конверт і витягла звідти єдиний цупкий аркуш паперу кремового кольору. Не було ні дати, ні адреси, ні пояснень, просто віршик, написаний тим-таки почерком:
Bona nuéit, bona nuèit... Braves amics, pica mièja-nuèit Cal finir velhada Ejos la flassadaСвідомість Еліс раптом пронизали слабкі спогади, неначе давно забута пісня. Слова, висічені на верху сходів у печері. Це була та сама мова, вона могла заприсягтися. Її підсвідомість зараз же поєднувала те, що не міг поєднати розум.
Еліс відхилилась на ліжку спиною до стіни. Шістнадцяте травня, за кілька днів до смерті її тітки. Хто поклав листа в коробку — вона сама чи, може, хтось інший? Може, сам Беяр?
Відклавши вірш убік, Еліс розв’язала стрічку.
У пакунку було лише десять чорно-білих світлин, складених у хронологічному порядку. Місяць, місце та число були підписані олівцем великими буквами позаду фотографій. Перше фото являло собою студійне зображення серйозного маленького хлопчика у шкільній формі, його волосся було акуратно зачесане на проділ. Еліс повернула світлину й прочитала напис синім чорнилом: ФРЕДЕРІК УЇЛЬЯМ ТАННЕР, ВЕРЕСЕНЬ 1937. Зовсім інший почерк.
Її серце впало. Таке саме фото її батька стояло у неї вдома над каміном поруч із весільною фотографією батьків та портретом самої Еліс у шестирічному віці в дитячій вечірній сукні з рукавами-буфами. Еліс обвела пальцем риси батькового обличчя. Це доводило, що тітка знала про існування свого молодшого братика, хай навіть вони ніколи й не зустрічалися. Вона відклала цю знятку вбік і взялася до іншої, пильно розглядаючи весь стосик. Найранніша фотографія самої тітоньки, яку знайшла Еліс, була зроблена порівняно недавно — на літньому святі в липні 1958.
Між ними існувала певна схожість. Ґрейс, як і Еліс, була маленькою, щупленькою жінкою з витонченими, майже дельфійськими рисами, хоча її волосся було прямим, сивим і надто коротко стриженим. Ґрейс дивилася просто в об’єктив камери, а її сумочка стояла перед нею, неначе бар’єр.
На останньому фото теж було зображено Ґрейс, але кількома роками пізніше. Вона сфотографувалася разом з літнім чоловіком. Еліс примружила око. Він когось нагадував їй. Дівчина трохи повернула фотокартку так, щоб світло дещо інакше падало на обличчя.
Вони стояли перед якоюсь старезною кам’яною стіною. В їхніх позах було щось формальне, неначе вони не знали одне одного добре. Судячи з одягу, була пізня весна чи літо. Ґрейс була вдягнена в легку приталену сукню з короткими рукавами. Її високий і дуже худий товариш був убраний у літній легкий костюм. Його обличчя було приховане тінню від панами, але плямисті зморщені руки видавали його вік.
На стіні позаду досить чітко було видно назву вулиці. Еліс придивилась уважніше і змогла розібрати напис: Вулиця Труа Дегре. Напис на звороті був зроблений почерком Беяра: О. Б. та Ґ. Т., червень 1992, Шартр.
Знову Шартр. Ґрейс та Одрік Беяр, мабуть. І 1992 рік, коли загинули її батьки.
Відклавши вбік і це фото, Еліс витягла останню річ, що залишилася в коробці, — маленьку стару книжку. Чорна шкіряна палітурка потріскалась і половинки трималися вкупі завдяки мідній блискавці, а на передній обкладинці золотими літерами було витиснено: СВЯТА БІБЛІЯ.
Після кількох спроб Еліс таки розкрила книжку. На перший погляд, це було звичайне видання Джеймса Кінга. Тільки перегорнувши три четверті книжки, вона з’ясувала, що всередині тоненьких сторінок вирізано прямокутну дірку, завбільшки приблизно чотири на три дюйми.
У схованці лежало кілька щільно складених аркушів. Коли Еліс розгорнула їх, звідти випав блідий кам’яний диск розміром не більше одного євро і приземлився якраз у її пелені. Він був пласким та дуже тоненьким, зробленим радше з каменю, а не з металу. Еліс здивовано покрутила диск між пальцями. На ньому було вигравіювано дві літери: NS. Що це — компасний румб, чиїсь ініціали, назва грошей?
Еліс перевернула диск. На іншому його боці був вигравіюваний лабіринт, повністю тотожний лабіринтові, вигравіюваному на внутрішньому боці каблучки та на стіні печери.
Розум підказував, що має бути якесь пояснення такому дивному збігові обставин, хоча нічого не спадало на думку. Вона боязко поглянула на аркуші паперу, в які був загорнений диск. Еліс нервувалася, не
