Лабіринт - Кейт Мосс

Обідній стіл, чотири стільці та сервант обіймали задню частину кімнати. Еліс відчинила дверцята шафочки й знайшла там акуратно складені підставки та килимки, оздоблені зображеннями французьких соборів, купу льняних серветок і шкатулку зі столовим сріблом, яке гучно задзвеніло, коли вона різко закрила шухлядку. Найкраща порцеляна — тарілки, креманки, десертні піали та соусник — усе було сховане на нижніх полицях.

У найдальшому кутку кімнати було ще двоє дверей. Перші з них вели до іншої шафи, в якій зберігалися дошка для прасування, совок, щітка, віник, кілька вішалок для одягу та багато пакетів з магазину «Géant», складених один в один. За другими дверима ховалися сходи.

Коли Еліс у цілковитій темряві підіймалася на другий поверх, її сандалі стукотіли по сходинках. Прямо попереду була ванна кімната, викладена рожевою плиткою, де на умивальнику лежав шматок повністю висохлого мила, поряд зі строгим дзеркалом висіла пересохла фланелева губка.

Спальня Грейс розташовувалася ліворуч. Її односпальне ліжко було застелене чистими простирадлами, важкою пуховою ковдрою та покривалом. На шафі з червоного дерева біля ліжка стояла задавнена пляшка «Мілк ов Магнезія» з білою кіркою зверху, і лежала написана Елісон Вейр біографія Елеонори Аквітанської.

Стара закладка відзначала сторінки, що сподобалися тітці. Еліс уявляла Грейс, яка, вимикаючи світло перед сном, вставляє закладинку, щоб не загубити потрібну сторінку. Але час збіг. Вона померла, так і не дочитавши книжку. Відчуваючи не характерну для себе сентиментальність, Еліс узяла книгу в руку. Вона забере її з собою і дасть їй новий притулок. У шухлядці столика, біля тітчиного ліжка, Еліс знайшла торбинку з лавандою, зв’язану рожевою стрічкою, що з роками вицвіла, а також рецепт та пачку нових носовичків. На нижній поличці лежало ще декілька книжок. Еліс присіла перед столиком і схилила голову, намагаючись прочитати написи на палітурках, і, як завжди, не маючи сили відмовитися від того, щоб побачити, що інші люди тримають на своїх полицях. Так вона й гадала: там була одна чи навіть дві книжки про Марію Стюарт, кілька творів Джоан Троллоупс, стара добірка каталогів клубу любителів книжок та тоненька брошура про катарів. Ім’я автора було видруковано великими літерами: О. С. БЕЯР. Еліс зацікавлено підняла брову. Невже це та сама людина, що намалювала картину, яка висіть на першому поверсі? Знизу книги було зазначено ім’я перекладача: Ж. Жіро.

Еліс перегорнула книгу і прочитала інформацію на звороті. Переклад Євангелія від святого Іоанна на окситанську мову, кілька книжок про стародавній Єгипет, а також видатна біографія Жана-Франсуа Шампольона, вченого дев’ятнадцятого сторіччя, що розшифрував значення ієрогліфів.

Раптом щось спалахнуло в голові Еліс. Бібліотека в Тулузі з картами, таблицями та ілюстраціями, що пробігали на моніторі перед її очима. Знову Єгипет!

На обкладинці Беярової книги було зображення руїн фортеці, окутаної фіалковим серпанком, що важко опускався на вершини гір. Еліс знала це місце з листівок і путівників — Монсеґюр.

Вона розкрила книгу. Сторінки розгорнулися самі на двох третинах тексту, де було вкладено картку. Еліс почала читати:

«Укріплена цитадель Монсегюр розташована високо в горах, близько години сходження від селища Монсеґюр. Переважно сховані за хмарами три стіни замку вирізані, власне, із самої скелі. Це надзвичайна природна фортеця, що нагадує не тільки про події тринадцятого століття, а і ще давніші загарбницькі війни. І досі дух цього місця завше нагадує відвідувачам про своє трагічне минуле.

Існує багато легенд про Монсегюр — рятівну гору. Дехто вірить, що це храм сонця, інші — що саме ця фортеця надихнула Вагнера на образ Munsalvaesche — Гори Рятівної, чи Гори Граалю, у його найвеличнішому творі „Персіфаль“. Існують також припущення, що саме це місце стало останнім пристановищем Граалю. Припускають, що катари охороняли Чашу Христову разом із багатьма іншими скарбами з Єрусалимського храму Соломона, чи, можливо, вестготське золото та інші цінності невідомого походження.

Досі вірять, що казкові багатства катарів були таємно вивезені підчас облоги цитаделі в січні 1244, незадовго до останньої битви. Ті багатства так ніколи і не були знайдені. Чутки про те, що більшість скарбів утрачено назавжди, є помилковими».

Еліс поглянула на зноску, відмічену зірочкою внизу сторінки. Це була радше не примітка, а цитата з Євангелія від святого Іоанна, розділ восьмий, вірш тридцять другий: І пізнаєте правду, — а правда вас вільними зробить.

Еліс повела бровою. Цитата, здавалося, геть зовсім не відповідала текстові.

Вона поклала книжку Беяра поряд з іншими речами, які хотіла забрати з собою, потім перейшла до бокової спальні.

У ній стояла стара швейна машинка «Зінґер», англійська річ, несумісна з духом французького дому. В її нені була така сама машинка, вона сиділа і шила за нею годинами, сповнюючи будинок затишним гулом та стукотом педалей.

Еліс провела рукою по запиленій поверхні машинки. Вона виглядала так, неначе досі була в гарному робочому стані. Відкриваючи кожне робоче відділення по черзі, Еліс знаходила котушки бавовняних ниток, голки, шпильки, клапті мережива та стрічок, пластинку зі старомодними кнопками й коробочку з різноманітними ґудзиками.

Еліс підійшла до дубового столу під вікном, що виходило у маленький напівзакритий дворик позаду будинку. Перші