Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

Капітан нічого не міг придумати. Дорогоцінні години короткого відпочинку минали в цих тривожних міркуваннях, і побудка застала капітана із запаленими від безсоння очима. Він вийшов з підводного човна, охоплений пекучою турботою, і квапив людей, які ще не розім'яли свої не відпочилі за коротку ніч тіла, квапив швидше-швидше братися до роботи. Він відчув справжню насолоду, коли побачив результати роботи Скворешні за цю ніч.

Скворешня взяв на себе нічне вартування біля електролебідки, що повільно підтягувала дюзове кільце на його розм'якшеній нижній петлі. Але біля лебідки робити було, власне кажучи, нічого, і Скворешня весь зосередився на очистці кормової частини від металевих наростів, бородавок, застиглих калюж, патьоків та крапель, які залишилися на ній після того, коли дюзове кільце було зірване вибухом із свого місця. Робота була дуже важка, стомлива. Терміт застосувати тут було неможливо. Інструменти тупились і ламалися, електродрилі, маленькі електропилки, електроструги швидко кришилися.

Кінець кінцем Скворешня переходив на ручні інструменти, пускав у хід свою надзвичайну фізичну силу і не раз добивався далеко кращих наслідків, ніж з електроінструментами.

Перед ранковою побудкою дюзове кільце було вже зовсім близько від корми корабля, і місце для нього було очищене й готове для насадки. Але всередині кільця знаходилося ще чимало обломків газопровідних труб з гострими рваними краями. Скворешня заходився їх витягати, намагаючись закінчити цю роботу до того моменту, коли електролебідка притягне дюзове кільце впритул до корми.

Скворешня й зараз розвизав шалену енергію, наче і не провів безсонної, виснажливої ночі, його кипуча робота так запально вплинула на всю дюзову бригаду, яка тільки-но стала до роботи, що неможливо було втриматися й не приєднатися до неї.

І коли Корнєєв відшукав капітана, щоб повідомити його, що збирається, згідно з вчорашнім розпорядженням, відправити Марата й Павлика з трос-батареєю на глибину, він знайшов його серед бригади дюзізців за шаленою роботою біля дюзового кільця.

— А скільки лишилось Маратові, щоб закінчити ремонт щита й сітки управління? — спитав капітан, не підводячи голови і не відриваючись від діла.

— За графіком бригади, в порядку змагання, приблизно ще годин сім-вісім.

— З ним працює Павлик?

— Так.

— Передайте їм обом — і Марату і Павлику — моє особисте прохання закінчити цю роботу якомога швидше проти бригадного графіка. Після цього хай відправляються. І вас прошу, товаришу Корнєєв! Швидше… Швидше… Напружте всі сили, всі залишки своїх сил! У нас немає резервів часу. Через півгодини приходьте в мою каюту із старшим лейтенантом, професором Лордкі-панідзе, Чижовим, Сьоміним, Козирєвим, — я з'ясую вам становище.

Марат і Павлик були трохи засмучені затримкою їх експедиції за електрострумом, до якої вони вже почали готуватися. Але особиста просьба капітана, передана через Корнєєва в дещо урочистому, багатозначному тоні, вплинула на них надзвичайно збудливо, і вони гаряче, з припливом нової енергії взялися до роботи.

У призначений час до капітана прийшли всі, кого він запросив.

— Товариші, — звернувся капітан до присутніх, — за графіком бригад, ми зможемо вийти в похід дев'ятнадцятого серпня. Для походу лишиться тільки чотири доби. Це в обріз — якраз стільки, скільки потрібно, щоб прибути у Владивосток точно двадцять третього. Але у нас не лишається ніяких резервів часу. Найменша випадкова затримка може зірвати все. Треба ще більше прискорити ремонт. Треба мати про запас хоча б годин десять. Просто сказати про це команді — не годиться. Боюсь перетягнути струну. Але от Скворешня показав вихід. Він дає приклад своєю працею, він запалює енергією свою бригаду, вона тягнеться за ним, намагається не відставати. Результати очевидні: бригада працює як ніколи. Прошу вас, товариші: будьте таким же прикладом для своїх бригад, і ми напевно забезпечимо собі необхідний резерв. До вас, Лорд, ще одна просьба. Лейтенант Кравцов уже досить зміцнів і мало потребує вашого догляду. Додайте до какао що-небудь з вашого медичного, дієтичного арсеналу, щоб підвищити його поживність і зміцнювальні властивості, і потім накажіть наповнити цим какао термоси тих, хто працює зовні підводного човна. Для працюючих усередині організуйте розноску через кожну годину-дві такого самого харчування в склянках. Все, товариші. За роботу! І хай кожний з вас робить те, що він у силі зробити. Ага, ще одне… Товаришу Сьомін, ви зараз, мабуть, будете читати сьогоднішній номер газети? Виділіть окремо нічну роботу Скворешні. Не лишайте її до завтрашнього. Відомості про неї візьміть у Козирєва зараз же. По місцях, товариші!

Пролунав дрібний, квапливий стукіт у двері.

— Зайдіть! — голосно сказав капітан. Показалося схвильоване обличчя Плетньова. Він швидко ввійшов у каюту, зачинив за собою двері і квапливо попрямував кругом стола до капітана, його обличчя було червоне, очі блищали, оточені сіткою зморщок, що безперервно рухалися; у руці він тримав телеграфний бланк.

— Дуже терміново. Урядова, — промовив Плетньов, задихаючись, немов після бігу, і подаючи радіограму капітанові.

Уже після перших прочитаних слів на втомленому обличчі капітана відбилося незвичайне хвилювання. Нахилившись над радіограмою, він вп'явся очима в її текст. його хвилювання, таке незвичайно відкрите для цієї стриманої людини, негайно передалося всім учасникам наради. Застигши на місцях, вони не зводили нетерплячих очей з свого капітана, лише зрідка обмінюючись короткими запитливими поглядами. Капітан швидко перебіг рядки радіограми.

Нарешті він одірвався від неї і обвів очима присутніх. Очі випромінювали якусь незвичайну радість. Він рвучко підвівся й тихо, наче не довіряючи собі, своїй витримці, промовив:

— Товариші… — Голос його перервазся.

Він глибоко зітхнув і знову промовив уже зміцнілим голосом:

— Товариші! На нашу долю випало надзвичайне щастя. Ми одержали радіограму від Центрального Комітету нашої партії. Я оголошу зміст радіограми…

Всі встали, немов підхоплені вітром, схвильовані, з відразу помолоділими обличчями, і застигли, подавшись уперед до капітана. Він