Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

— Товаришу старшин лейтенант! Третій на зюйд! Інтервал сто двадцять п'ять метрів!., йдуть строєм фронту…

— Чую, третій на зюйд, — відповів старший лейтенант. — На екрані видно шість силуетів. Носовий прожектор номер сто тридцять вісім ще не працює. В його секторі, між п'ятим і шостим силуетом, великий проміжок. Майте на увазі: верхній кутовий сто сорок другий зараз коректує лейтенант Кравцов. Продовжуйте оглядати фронт!

– Єсть оглядати фронт! Бачу четвертий на зюйд… Інтервал сто п'ятдесят метрів… Продовжую тихо йти до острова, йдемо далі на зюйд… Триста метрів… п'ятсот метрів… Більше підводних човнів не виявлено… Товаришу старший лейтенант!

— Слухаю!

— Ми помітили чотири підводних човни на зюйд від першого… Бачите ви нас?

— Бачу!

— На якій ми віддалі від печери?

— П'ятнадцять кілометрів.

— Дозвольте піднятися над підводними човнами і оглянути на норд від першого.

— У цьому напрямі працюють всі ультразвукові прожектори. Там ідуть ще три підводних човни з такими ж інтервалами. На поверхні видно силуети трьох кораблів. Мабуть, есмінці.

— Говорить капітан «Піонера». Товаришу Скворешня, підніміться всі втрьох над підводними човнами, ідіть слідом за ними і спостерігайте!

Голос старшого лейтенанта перебив капітана.

— Товаришу командир, професор Лордкіпанідзе повідомляє, що лейтенант Кравцов зник із сектора сто сорок два і на виклики не відповідає. Один раз донеслося щось нерозбірливе — і все.

Під шоломом пролунав голос капітана:

— Включити всі діючі ультразвукові прожектори! Не видно? Може, він у плямі сектора вісімдесят вісім?

Старший лейтенант зараз же схвильовано крикнув:

— Он він! З цієї плями вирвався! Знову зник у ній! Він не один! Він не один, Миколо Борисовичу! Він з кимсь зчепився!

— Бачив! — відповів йому стривожений голос капітана.

— Знову! Знову з'явилися в секторі вісімдесят дев'ять! — продовжував старший лейтенант. — Знову зникли в секторі вісімдесят вісім! Лейтенант бореться з кимсь! З ким?

— Товаришу Скворешня! — різко пролунала команда капітана.

– Єсть, товаришу командир!

— Припиніть спостереження за підводними човнами! Негайно на десяти десятих поспішайте на допомогу лейтенантові Кравцову! Віддаль від печери — двадцять кілометрів. Глибина — сімдесят метрів. Напрям — вест-норд-вест. На лейтенанта зроблено напад! Швидше! Швидше! Додержуйтесь наших вказівок у дорозі!

– Єсть на допомогу лейтенантові! — схвильовано гаркнув Скворешня і, запускаючи на повний хід свій гвинт, дав команду: — Гасити ліхтарі! Марате, до мене, доганяй! Павлику, тримайся від нас на дистанції в п'ятдесят метрів! У бійку не лізь!..

У густих темнозелених сутінках вод три тіні з карколомною швидкістю понеслись на захід-північний захід…

Лейтенант Кравцов готувався здати вахту старшому лейтенантові. Капітан у дальньому кутку центрального поста управління слухав зоолога.

— Чи не можна, Миколо Борисовичу, — говорив учений, — кого-небудь відрядити для коректування верхнього кутового прожектора сто сорок два? Марата немає. Павлик з ним пішов. А з наших радистів посилати кого-небудь просто шкода: роботи сила, поспішаємо страшенно. Навіть носовий прожектор вісімдесят вісім ще не готовий — щось не ладиться з ним… Дайте кого-небудь! Га? Всього хвилин на двадцять-тридцять. Дріб'язкова справа… Га?

Зоолог благально дивився на капітана. Він прийшов у центральний пост просто з роботи, руки в нього були чорні, борода далеко не в порядку, але йому, очевидно, було зовсім не до туалету.

Капітан знизав плечима.

— Кого ж вам дати, Арсене Давидовичу? І без того три чоловіки вийшли з ладу, і серед них такі працівники, як Скворешня та Марат. Жодна бригада не дасть із свого складу. А владу застосовувати не хочеться.

— Ну що ж нам робити?! — вигукнув зоолог. — Хоч самому вирушати!

Лейтенант уже здав вахту й направлявся до виходу, але, почувши останні слова вченого, він раптом зупинився, якусь мить постояв у нерішучості й повернувся до капітана.

— Товаришу командир! — тихо звернувся він до нього, не підводячи очей, як завжди тепер під час розмови з капітаном. — Товаришу командир! Якщо дозволите… Може, я міг би допомогти бригаді Арсена Давидовича?

Капітан і зоолог швидко глянули на лейтенанта: перший — нерішуче, з сумнівом, другий — з радісною надією, що зненацька спалахнула.

— Не знаю, товаришу лейтенант, — із звичайною в останній час стриманістю в поводженні з ним сказав капітан. — Чи в достатній мірі ви одужали, щоб можна було дозволити вам вийти з підводного човна?

— Я почуваю себе цілком здоровим, товаришу командир, — поспішно відповів лейтенант.

Капітан непевно похитав головою і, усміхнувшись, звернувся до зоолога:

— Що скаже лікар? Тільки, будь ласка, без особистої зацікавленості…

— Та ні ж, Миколо Борисовичу! — з образою в голосі, але з сяючим обличчям вигукнув зоолог. — Жодних медичних протипоказань немає! Це буде всього лише звичайна підводна прогулянка. Вона буде навіть корисна лейтенантові!

— Ну що ж! Тоді я не заперечую. Олександре Леонідовичу, оформіть пропуск лейтенантові.

— Спасибі, товаришу командир! — з легкою краскою на обличчі подякував лейтенант капітанові.

Через десять хвилин, одержавши інструкції зоолога, лейтенант, одягнутий у скафандр, вийшов з підводного човна і, запустивши гвинт, швидко попрямував на захід-північний захід, у той сектор океану, проти печери, який охоплював ультразвуковий прожектор 142. Раніш ніж здати цей прожектор з ремонту, зоолог повинен був настроїти його на найбільшу ясність і дальність, перевірити здатність відбиття його променів від рухомих об'єктів і проробити ряд інших спроб.

Лейтенант на шести десятих ходу плив на глибині сімдесяти метрів. Було досить видно, і ліхтаря свого він не засвічував. Настрій у лейтенанта був піднесений, майже радісний: капітан з ним сьогодні розмовляв трохи тепліше, ніж звичайно, він усміхнувся під час розмови і навіть довірив йому нову роботу… Яка він прекрасна людина, капітан! І