Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

— На руках? — здивувався капітан, продовжуючи розмову з Корнєєвим. — Але, щоб добратися до необхідної температури, треба буде випустити не менше двох тисяч метрів троса! Адже це величезна вага… навіть у воді…

— Він це передбачив. Дозвольте, Миколо Борисовичу, йому самому пояснити вам свою пропозицію.

— Розповідайте, Марате, — сказав капітан.

— У нас на підводному човні, — почав Марат, — великий запас, кілька сот штук, прозоро-металевих, герметично закупорюваних посудин досить значного об'єму для глибоководних батометрів. Якщо підв'язувати їх через кожні десять метрів до трос-батареї, у міру випускання її з підводного човна, то вони візьмуть на себе майже всю її вагу…

— Дуже вдала ідея! Прекрасна ідея! — зрадів капітан. — Ви згодні, товаришу Корнєєв?

— Цілком, Миколо Борисовичу.

— Кого ж ви думаєте поставити на підв'язування посудин до трос-батареї?

— Крутицького, Миколо Борисовичу. Він, як вам відомо, вчора виписався з госпіталю, але Арсен Давидович не дозволяє йому братися до важкої роботи. А це буде якраз для нього.

— Ну що ж, я не заперечую, — згодився капітан. — А чи не важко вам буде одному, Марате?

Запитання було якраз до речі.

— Якщо дозволите, товаришу командир, то мені досить буде одного Павлика, — відповів Марат. — Ми з ним чудово справимось.

— Знову цей вояка пнеться в бійку? Я чув, як ви перешіптувались. Ну гаразд, рушайте, але наглядайте за ним, Марате! А втім, відкладіть справу до завтра. Зараз почнеться аврал — будемо відводити підводний човен у док.

Через півгодини майже вся команда «Піонера» — двадцять два чоловіки, — одягнена в скафандри, вийшла з підводного човна з тросовими лямками на плечах. Обплетений тросовою збруєю для роботи електролебідки, «Піонер» був готовий до буксування. Терміт продовжував горіти під дюзовим кільцем, і його залишили в тому ж положенні, тому що повільне пересування «Піонера» анітрохи не повинно було вплинути на правильний перебіг термітної реакції. Вісімнадцять чоловік, по дев'ять з кожного борту, швидко прикріпили свої лямки до середнього корінного троса, що поздовжньо охоплював весь підводний човен від носа до корми, і чекали тільки сигналу, щоб одночасно запустити свої гвинти. Біля корми, коло дюзового кільця, прикріпили до того самого корінного троса свої лямки Скворешня і Матвєєв: вони повинні були виконувати роль керма, відводячи корму то в один, то в другий бік. Капітан впрягся на носі, попереду всіх, і керував маневром. Павлик повинен був пливти попереду, виконувати всякі розвідувальні доручення капітана і повідомляти про скелі на шляху, їхню висоту над дном, про підводні виступи суші.

Важко передати радість, яку відчував Павлик, одержавши поважну роль ад'ютанта при самому капітані. Проте кожний міг це без великих зусиль помітити, поглянувши на сяюче щастям обличчя хлопчика. Незважаючи на це, Павлик з усієї сили намагався поводити себе, як дорослий, стримано: не метушився, не втручався, куди не треба, взагалі тримав себе в руках.

Рівно о двадцятій годині пролунала команда капітана, разом натягнулась двадцять одна лямка. Звільнений від якорів, тихо й величаво, наче віддаючись на піклування маленьких істот, що населяли його, «Піонер» вирушив у дорогу.

Капітан вивів його спочатку далі, у відкритий океан, щоб уникнути зустрічей із скелями, підйомами та підводними мисами, на які був багатий схил. Корабель ішов досить швидко, чудово слухався керма і через дві години, за розрахунками капітана, знаходився вже на траверзі печери. Тут корабель круто повернули кормою до острова, і в такому положенні, на трьох десятих ходу, його тихо повели до підводного схилу. Капітан зняв з себе лямку й тримався тепер перед кормою. Павлик плив попереду, показуючи найзручніші — прямі й широкі — проходи між підводними горбами та скелями. Це було важке завдання: «Піонер» був завдовжки близько сімдесяти метрів, з найбільшим діаметром до десяти метрів, і занадто покручений або вузький прохід був для нього непридатний. А підніматися над скелями і потім опускатися він не міг: електроприводи від баластних та інших цистерн ще не були полагоджені. Але Павлик чудово справлявся з своїм завданням і вірно показував шлях, який він встиг добре вивчити, поки підводний човен ішов ще оддалік від острова. А втім саме в цьому місці схил був стрімкий і обривистий, що значно полегшувало підхід до острова.

Кормою вперед, «Піонер» все повільніше і повільніше наближався до печери. Ось уже в печеру ввійшло дюзове кільце з термітом, що горів під ним. «Піонер» ішов прямо, як по ниточці, і незабаром підводний човен, низько тримаючись над дном, весь увійшов у печеру.

Близько півночі «Піонер» спокійно висів уже під склепінням враз ожилої, яскраво освітленої печери, наче велетенський дирижабль у своєму просторому безпечному сховищі.

Уночі капітан зробив зведення всіх повідомлень про хід робіт за минулий день. Роботи йшли прекрасно, точно за графіком. Дев'ятнадцятого серпня, тобто через три дні, «Піонер» зможе вийти із свого нового сховища й понестись до далеких берегів Радянського Примор'я. Але цей день і був тим останнім для початку походу строком, після якого вже не було б надії своєчасно, двадцять третього серпня, прибути у Владивосток. Від острова Рапа-Нуї підводний човен повинен був пройти по прямій, польотом птаха, близько п'ятнадцяти тисяч кілометрів. Рівно сто годин безупинного, на десяти десятих ходу буде потрібно «Піонерові», щоб покрити цю величезну відстань. І лише при умові, що «Піонер» вирушить у дорогу не пізніше шостої години ранку дев'ятнадцятого серпня, він зможе, наздоганяючи сонце, з'явитися в Уссурійській затоці, біля Руського острова, перед Владивостоком о десятій годині ранку двадцять третього серпня. Але яка-небудь непередбачена затримка всього лише на вісім-десять годин — і все зривається. Вся праця, всі надлюдські зусилля команди і всі надії підуть прахом.

Піт покрив лоб капітана, коли в нічній тиші, у своїй каюті, на охопленому сном підводному човні, він раптом прийшов до таких висновків. «Не можна!.. Не можна йти