Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов
Козирєв раптом стрепенувся. Очі його заблищали. — В лабораторію, Цой! — весело й бадьоро крикнув він. — В лабораторію! Сьогодні терміт розгориться так, що навіть цей чортів метал заплаче пекучими сльозами!
Козирєв повернувся і майже бігом кинувся в дальній кінець коридора, туди, де за центральною рубкою, проти біологічного кабінету, містилася лабораторія.
Через п'ять хвилин Козирєв і Цой, немов змивши з себе всю втому цих днів, стояли біля своїх робочих столів, упевнено беручись за останні, вирішальні спроби.
День п'ятнадцятого серпня дійсно міг би вважатися днем удач.
Насамперед зранку запрацювала радіостанція, і капітан зміг, нарешті, після сімнадцяти днів вимушеного мовчання, послати урядові докладні відомості про аварію, якої зазнав підводний човен.
Другою перемогою цього чудового в усіх відношеннях дня було закінчення ремонту носової гармати. Спроби, зроблені головним акустиком Чижовим для перевірки її роботи, пройшли блискуче. Корабель повернув собі свою грізну зброю — свою високу боєздатність — і міг уже не відчувати себе безсилою іграшкою випадковостей.
Незабаром після обіду вступили до ладу обидва інфрачервоних розвідники: після сімнадцятидобової сліпоти підводний човен повернув собі зір. Щоправда, це ще не був повний зір — не всі ультразвукові прожектори були готові, але і їх уже закінчували ремонтувати. Це було для акустиків питанням всього лише двох днів.
І, нарешті, з п'ятнадцятої години під дюзовим кільцем шалено горів новий терміт, що не піддавався впливу підвищеного вмісту хлористого магнію в океанській воді. Уже через двадцять хвилин після початку горіння терміту реакція розвинула температуру в п'ять тисяч п'ятсот градусів.
Через півтори години напруженого й неспокійного спостереження за ходом реакції, переконавшись, що вона проходить правильно, Козирєв відчув раптом надзвичайну слабість. На одну мить він навіть впав у забуття і з обм'яклими, повислими ногами та руками безсило лежав у воді в хмарі пари, наче медуза з розпущеними пасмами щупальців. Правда, він зараз же опам'ятався, проте капітан, що знаходився поблизу нього і помітив його стан, лагідно, але настійливо порадив йому піти відпочити.
І Козирєв зразу, не відмовляючись, погодився.
Цей день можна було б назвати днем удач, якби не три обставини, що затьмарили його, особливо в очах капітана.
О чотирнадцятій годині, після першої, успішно закінченої спроби під водою, обидва інфрачервоних розвідники були підняті на поверхню. З обережності, зважаючи на небезпечну близькість населеного острова, їх, проте, не пустили в повітря, а повели, як двох величезних черепах, по поверхні води. Відбите на куполі екрана чисте небо з круглим сонячним диском майже в зеніті досилало в центральний пост спокійний привіт. Капітан збирався вже віддати наказ про повернення розвідників, коли зненацька на горизонті, в його північній частині, з'явилася чорна цятка, яка швидко росла й скоро набула несподіваних зловісних обрисів.
— Гідроплан! — вигукнув старший лейтенант.
Літак незабаром перейшов на купол екрана. Опинившись над острівцем, він зробив кілька кругів, то опускаючись, то піднімаючись, потім взяв курс на південь і скоро зник за горизонтом.
— Дивно… — замислено промовив капітан. — Звідки він? Що йому тут було потрібно? Начебто він чогось шукав… виглядав…
Тривожне почуття опанувало капітана і вже не залишало його.
Тимчасом попереду чекали нові неприємності.
Досі опитування команди не дало нічого такого, що могло б внести хоч якусь ясність у загадкову обстановку Еибуху. Сьогодні ж, у звичайний час доповідання про хід слідства, комісар зміг повідомити капітана про нові матеріали, які дозволяли зробити досить важливі висновки. По-перше, лейтенант Кравцов, здоров'я якого давно вже почало кращати, сьогодні, з дозволу зоолога, дав свої перші показання. З цих показань цілком вияснилась неприпустима безтурботність лейтенанта, який не доповів командирові про серйозну аварію механізмів корабля і самовільно, всупереч суворому наказові, випустив Горєлова з підводного човна і навіть після цього не викликав капітана в центральний пост. Лейтенант виправдовує самовільну видачу пропуску Горєлову тим, що не можна було гаяти жодної хвилини, бо, за словами Горєлова, засмітились дюзи і щомиті загрожував вибух. А про видачу пропуску лейтенант не доповів командирові тому, що збирався спочатку перевірити справність сигналізаційних приладів в посту управління, після чого мав намір викликати капітана, але не встиг уже цього зробити, бо стався вибух.
Комісар доповів при цьому капітанові, що настрій у лейтенанта дуже пригнічений і він цілком усвідомлює, наскільки легковажною і злочинною була його поведінка в цей винятково відповідальний момент.
По-друге, комісар доповів, що сьогодні він дістав можливість проникнути в заповнену водою газопровідну камеру через зовнішній отвір, що відкрився за зірваним кільцем дюз. Як відомо, нагадав комісар, перше ж обслідування дюз на початку ремонтних робіт виявило цілковиту їх справність, крім якихось незрозумілих чотирьох дір з гвинтовими нарізками, просвердлених в камері згоряння центральної дюзи. Звідки вони взялися в ній, хто й навіщо їх просвердлив — до цього часу невідомо.
У газопровідну ж камеру сьогодні пощастило проникнути лише після тривалої роботи по розчищенню вузького отвору від кінців газопровідних труб, що густо сходилися в ньому. Вибух заподіяв у камері, звичайно, особливо великі руйнування: всі прилади та апарати, що були в ній, стали цілком непридатними.
На сигналізаторі тиску газів знайдено залишки якогось ящичка. Корнєєв і Козирєв, обслідувавши камеру разом з комісаром, одностайно визнали, що ящичок цей є для сигналізатора стороннім і що його могли поставити тільки з певною метою — позбавити сигналізатор зіткнення з зовнішнім середовищем і не дати йому можливості сигналізувати про зміну тиску газів у камері. Мета ця явно злочинна і могла бути наслідком тільки лихого, злочинного наміру.
Почувши
