Острів Скарбів - Роберт Льюїс Стівенсон

— А хто важливіший, сквайр чи твій лікар? — пробурмотів єгер. — Чому б це йому мовчати? Щоб догодити лікареві Лайвсі, чи що?

Я не став з ним сперечатися і читав далі:

«Блендлі сам відшукав «Іспаньйолу» і, завдяки своїй спритності, купив її за сміховинно малу ціну. Правда, є в Брістолі людці, які дуже не люблять Блендлі. Вони навіть базікають, ніби цей чесний чоловік все робить тільки за гроші, ніби «Іспаньйола» належала йому і він продав мені її втридорога, — безсоромний наклеп! Ніхто з них не наважується, проте, заперечувати добру якість судна.

Отже, досі не було ніяких затримок. Щоправда, робітники спочатку працювали з холодком, але потім справа пішла краще. Багато довелося клопотатись, щоб підібрати команду.

Я вирішив найняти чоловік двадцять — на випадок нападу тубільців, піратів або клятих французів. Я вже просто з сил вибився, а знайшов тільки півдюжини людей, поки щасливий випадок послав саме ту людину, яка мені була потрібна.

Я стояв на набережній, коли зовсім випадково розбалакався з ним. Виявилося, що він старий моряк, тримає корчму, знає всіх моряків у Брістолі. Розладнав здоров'я на березі й хоче найнятися хоч би кухарем на яке-небудь судно, щоб знову піти в море. Того ранку, за його словами, він прийшов у порт тільки для того, щоб дихнути солоним морським повітрям.

Це мене дуже зворушило (вас це теж неодмінно б зворушило). З жалю я запропонував йому місце корабельного кухаря. Звуть його Довгим Джоном Сільвером. У нього немає однієї ноги. Але це, на мою думку, тільки добре рекомендує його, бо ногу свою він утратив, служачи батьківщині під начальством безсмертного Гока. Він не одержує пенсії, Лайвсі. Подумайте тільки, в який поганий вік ми живемо!

Так от, сер, я гадав, що знайшов тільки кухаря, а виявилось, що відкрив цілий екіпаж.

Сільвер і я, ми за кілька днів підібрали команду справжніх, випробуваних, просолених моряків — не дуже, мабуть, привабливих на вигляд, але, судячи з облич, відчайдушних смільчаків. Заявляю, що з таким екіпажем ми можемо піти в бій хоч проти фрегата.

Довгий Джон навіть порадив мені позбутися двох із шести чи семи чоловік, що я їх найняв раніше. Він за якусь хвилину беззаперечно довів мені, що вони прісноводні швабри, з якими не можна зв'язуватись, коли йдеш у небезпечне плавання.

Почуваю себе чудово; їм наче бик, сплю мов колода. 1 все-таки нетерпляче жду тієї миті, коли заполощуться наші паруси. Гей, швидше б у море! До дідька скарби! Море, а не скарби поморочить мені голову! Отже, Лайвсі, мчіть сюди на поштових. Не втрачайте ні години, якщо ви поважаєте мене.

Відпустіть молодого Гокінса під охороною Редрета попрощатися з матір'ю, а потім нехай обидва повним ходом поспішають до Брістоля.

Джон Трілоні.

Post scriptum[19]. Забув вам сказати, що Блендлі, який обіцяв надіслати нам на допомогу ще одне судно, якщо ми не повернемося до кінця серпня, знайшов нам чудового капітана. Цей капітан чудова людина, але, на жаль, страшенно упертий. Довгий Джон Сільвер викопав нам дуже тямущого штурмана, на ім'я Ерроу. А я, Лайвсі, вже маю на оці боцмана, який грає на ріжку. Отже, на борту нашої доброї «Іспаньйоли» все буде як на військовому кораблі.

Забув написати вам, що Сільвер — людина, яка мас свої кошти. Я знаю, що в нього є поточний рахунок у банку. Хазяйнувати в корчмі він залишає дружину. Вона не належить до білої раси, і в таких запеклих холостяків, як ми з вами, мимоволі майне думка, що не тільки турботи про власне здоров'я, а також і жінка женуть його знову в море.

Дж. Т.

Р. Р. S. Гокінс може побути одну ніч у своєї матері.

Дж. Т.».

Можете уявити, як схвилював мене цей лист. Я страшенно був радий. І якщо я будь-коли зневажав когось, то це був старий Том Редрет, який тільки буркотів і скаржився. Кожен з молодших єгерів радо погодився б їхати замість нього. Але не така була воля сквайра, а воля сквайра закон для його слуг. Ніхто, крім старого Редрета, не наважився б навіть і буркнути.

Наступного ранку ми з ним пішки вирушили до «Адмірала Бенбоу», і там я побачив свою матір у доброму здоров'ї і хорошому настрої. Зі смертю капітана закінчилися всі неприємності, що їх він нам завдав. Сквайр на власні кошти наказав полагодити все поламане в корчмі, наново пофарбувати стіни й вивіску, ще й додав деякі меблі. За прилавком тепер стояло чудове крісло для матері. Він знайшов їй також хлопчика на допомогу на час моєї відсутності.

Тільки побачивши цього хлопчика, я вперше зрозумів, на що я йду. До цієї хвилини я думав тільки про пригоди, які на мене чекають, але зовсім забув про дім, який кидаю. І тепер, побачивши цього незграбного чужого хлопчика, що мав лишитися тут, на моєму місці, біля моєї матері, я вперше заплакав. Боюсь, що я безсовісно мучив його. Робота для нього була зовсім нова, і я мав сотні приводів позловтішатися з нього, коли він помилявся. Я но пропустив жодного з цих приводів.

Ніч минула, і наступного дня, пообідавши, ми з Редретом знову вийшли на дорогу. Я попрощався з матір'ю, з бухтою, біля якої народився, з милим старим «Адміралом Бенбоу». Хоча пофарбований, він уже не здавався мені таким дорогим. Одна з моїх останніх думок була про капітана, який часто блукав по цьому березі в своєму трикутному капелюсі, про його шрам на щоці, про стару мідну підзорну трубу. Та от ми завернули за ріг, і мій дім зник.

Уже смеркало, коли ми сіли в поштовий диліжанс біля «Готелю короля Георга». Мене затиснули між Редретом і якимсь огрядним старим джентльменом. Незважаючи на тряску й холодне нічне повітря, я дуже скоро закуняв, а потім заснув як убитий і проспав усі станції. Мене розбудив удар в спину. Я розплющив очі й побачив, що диліжанс зупинився перед великим будинком на міській вулиці і що все давно розвиднілося.

— Де ми? — спитав я.

— У Брістолі, — відповів Том. — Виходьте.

Містер Трілоні оселився в готелі біля самих доків, щоб наглядати за роботами на шхуні. Туди нам і треба було йти. Шлях, на мою велику радість, пролягав уздовж набережної повз кораблі усіх видів, оснасток і національностей. На одному судні працювали й співали, на другому матроси висіли в повітрі просто над моєю головою в снастях, що здавалися