Острів Скарбів - Роберт Льюїс Стівенсон

— Нічогісінько не розумію! — сказав лікар Лайвсі.

— Та тут же все ясно, як день! — вигукнув сквайр. — Перед нами прибуткова книга цього підлого пса. Хрестиками замінено назви кораблів та міст, що вони їх потопили або пограбували. Цифри означають частку цього негідника у загальній здобичі. Там, де він боявся неточності, він додавав деякі пояснення, як-от «проти Каракаса». Це значить, що проти Каракаса вони пограбували якийсь нещасний корабель. Допоможи боже бідолашним душам, що були на цьому кораблі.

— Правильно! — погодився лікар. — От що значить бути мандрівником! Правильно! Бачте, і прибутки його зростають в міру того, як він підвищувався рангом.

Більше ніяких записів там не було, крім назв кількох місцевостей, що були написані на окремій сторінці в кінці зошита, і таблиці для обчислювання французьких, англійських та іспанських грошей на монету, яка була в обігу.

— Бережливий молодчик! — вигукнув лікар. — Цього нелегко було обдурити.

— А тепер, — сказав сквайр, — подивимось, що тут.

Конверт був запечатаний у кількох місцях, причому за печатку правив наперсток, очевидно той самий, що я його знайшов, у кишені капітана. Лікар обережно розкрив конверт, і з нього на стіл випала карта якогось острова з позначенням довготи, широти, глибини моря біля берегів, з назвами бухт, мисів і заток. Взагалі тут було вказано все, що треба знати для того, аби безпечно підвести корабель до берега й кинути якір.

Острів тягнувся на дев'ять миль уздовж і на п'ять вшир. Формою своєю він нагадував товстого дракона, що звівся на задні лапи. На карті було відзначено дві добре закриті гавані й гора в центрі острова, що мала назву «Підзорна Труба».

Крім того, на карті були різні додаткові позначки, зроблені пізніше. Найбільше впадало в око три хрестики, написані червоним чорнилом: два в північній частині острова і один у південно-західній. Біля цього останнього хрестика тим самим червоним чорнилом дрібним чітким почерком, що дуже відрізнявся від карлючок капітана, було написано:

«Головна частина скарбів тут».

На зворотному боці карти тим самим почерком були написані такі пояснення:

«Високе дерево на плечі Підзорної Труби, напрямок на північ од північ-північ-сходу.

Острів Скелета схід-південь-схід і на схід. Десять футів.

Злитки срібла в північній ямі. Знайдеш її, йдучи узліссям з східного боку, за десять сажнів на південь од Чорної скелі, просто проти неї.

Зброю знайти легко, вона в піщаному горбі на північному кінці Північного мису, тримаючись на схід і на чверть румба до півночі.

Д. Ф.»

І все. Та хоч як це було коротко й незрозуміло для мене, але сквайра і лікаря Лайвсі записи ці захопили.

— Лайвсі, — заявив сквайр, — вам треба негайно покинути вашу кляту лікарську практику. Завтра я вирушаю до Брістоля, За три тижні — та які там три тижні… за два тижні… за десять днів ми матимемо найкраще судно, сер, і найдобірніший екіпаж в Англії. Гокінс буде в нас юнгою. З тебе вийде неабиякий юнга, Гокінс. Ви, Лайвсі, — корабельний лікар. Я — адмірал. Ми візьмемо з собою Редрета, Джойса і Гентера. Погожий вітер швидко домчить нас до місця. Відшукати там скарб буде зовсім не важко. І в нас стане стільки грошей, що хоч їж їх, хоч купайся в них, хоч засипайся ними з головою…

_— Трілоні, — відповів лікар, — я їду з вами. І ручуся за себе й за Джіма, що ми обидва виправдаємо ваше довір'я. Є тільки одна людина, якої я побоююсь.

— Хто це? — вигукнув сквайр. — Назвіть мені цього негідника, сер!

— Це ви, — відповів лікар. — Бо ви не можете тримати язика за зубами. Не тільки ми самі знаємо про ці папери. Розбійники, які вчинили напад на корчму цієї ночі, хоробрі, відчайдушні шибайголови, а решта, що лишалася на борту того люгера, — ще більше, насмілюся сказати. За всяку ціну намагатимуться вони здобути ці гроші. Жоден із нас не повинен ходити поодинці, поки ми не вийдемо в море. Я і Джім лишимося тут до від'їзду. Ви беріть з собою Джойса і Гентера і їдьте в Брістоль. І з самого початку до кінця жоден із нас не повинен нікому казати ні слова про нашу знахідку.

— Лайвсі, — відповів сквайр, — ви завжди маєте слушність. Я мовчатиму, як домовина.

Частина друга

КОРАБЕЛЬНИЙ КУХАР

Розділ VII

Я ЇДУ ДО БРІСТОЛЯ

Значно більше часу минуло, ніш гадав сквайр, поки ми були готові вийти в море. Не здійснилися й інші наші плани, навіть намір лікаря Лайвсі бути зі мною: лікареві довелося поїхати до Лондона, знайти собі заступника на час своєї відсутності. Сквайр гарячково працював у Брістолі. А я шив у його садибі під охороною старого єгеря Редрета, майже як в'язень, весь сповнений мрій про море, про дивні острови й пригоди. Багато годин просидів я над картою і вивчив її напам'ять. Сидячи біля вогню в кімнаті домоуправителя, я в мріях своїх підпливав до острова з різних боків. Досліджував кожен вершок його поверхні, у тисячний раз видирався нагору, що її пірати назвали Підзорною Трубою, і з вершини її милувався чудовими й мінливими краєвидами. Іноді в моїй уяві острів аж кишів дикунами, і ми змушені були від них захищатись. Іноді його заселяли небезпечні хижі звірі, які ганялися за нами. Але вся моя фантазія не могла уявити тих дивних і трагічних подій, що сталися з нами там насправді.

Так минали тижні, аж поки одного чудового дня прийшов лист, адресований лікареві Лайвсі, з такою припискою:

«Якщо лікар відсутній, лист мають відкрити Том Редрет або молодий Гокінс».

Підкоряючись цьому наказові, ми прочитали (або, точніше, я прочитав, бо єгер так-сяк міг читати тільки друковане) такі важливі новини:

«Готель «Старий якір», Брістоль 1 березня 17… року.

Дорогий Лайвсі!

Не знаючи, чи ви зараз у моїй садибі, чи ще в Лондоні, я пишу одночасно на обидві адреси.

Судно куплено й споряджено. Воно стоїть на якорі, готове до відплиття. Ви ніколи й не мріяли про кращу шхуну — дитина може нею керувати. Місткість — двісті тонн. Назва — «Іспаньйола».

Я дістав її з допомогою мого давнього приятеля Блендлі, який виявився чудовим ділком. Цей прекрасний чоловік працював для мене буквально мов каторжний. Та що казати, кожен у Брістолі хотів допомогти мені, варто було тільки натякнути про мету нашого плавання, тобто про наші скарби…»

— Редрет, — сказав я, перериваючи читання, — лікареві Лайвсі це