У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Джана підійшов до нього і, переконавшись, що він мертвий, обережно підняв його своїм хоботом. Я благав Бога, щоб він швидше подався зі своєю жертвою. Але марно! Поволі крокуючи і погойдуючи тіло бідного Марута, як ніжна годувальниця дитину, чудовисько попрямувало до мене, мабуть, увесь час відчуваючи мою присутність.

Деякий час, що здався мені цілою вічністю, слон стояв наді мною, неначе вивчаючи мене.

Озерна вода освіжаючим струменем лилася з його хобота просто мені на спину. Якби не вона, я, певно, знепритомнів би.

Я визнав якнайкращим прикинутися мертвим, сподіваючись, що тоді Джана не чіпатиме мене. Трохи розплющивши одне око, я бачив, як він підняв наді мною свою величезну ногу, і в думках попрощався з життям.

Проте, злегка торкнувшись моєї спини, він поставив свою ногу назад на землю. Потім, дбайливо поклавши поряд зі мною останки Марута, Джана почав обмацувати мене з голови до ніг кінцем свого хобота.

Дійшовши до ніг, він неначе залізними лещатами ущипнув мене, мабуть, щоб переконатися, чи не прикидаюся я.

Я не поворухнувся, хоча разом зі шматком тканини він відірвав неабиякий шматок моєї власної шкіри.

Це, здавалося, спантеличило Джану; він підняв кінець свого хобота, неначе розглядаючи відірвану латочку при світлі місяця.

Результат огляду вийшов незадовільний (на тканині, мабуть, була кров); Джана підняв вуха і вже приготувався покінчити зі мною…

Раптом за кілька ярдів від мене прогримів постріл. Я подивився вгору і побачив кров, що струмувала з лівого ока чудовиська, куди, очевидно, вцілила куля…

Жахливо завивши від болю, Джана обернувся і кинувся бігти…

Здається, на якусь мить я знепритомнів. Принаймні я пригадую дивний, тривалий сон. Мені ввижалося, що всі незліченні скелети слонів, що лежали навкруг мене, піднялися, вишикувалися в ряд і схилили переді мною голови, оскільки я був єдиною людиною, яка уникла смерті від Джани.

Потім крізь уривки цього сновидіння я почув голос Ханса, якого вважав загиблим.

— Якщо баас живий, — говорив він, — хай він прокинеться, перш ніж я закінчу заряджати “Інтомбі”, оскільки треба поспішати йти звідси. Здається, я поцілив Джані в око; але це дуже велика тварина, а куля з “Інтомбі” дуже мала, щоб убити його. Крім того, неймовірно, щоб хтось із нас знову вцілив йому в друге око.

Я підвівся і побачив перед собою самого Ханса, який мав звичайний вигляд, тільки брудніший. Він щойно закінчив заряджати невелику рушницю “Інтомбі”.

— Чого ти тут, Хансе? — запитав я його глухим голосом.

— Звісно, щоб урятувати бааса від диявола Джани, — відповів старий готтентот і, притуливши рушницю до скелі, опустився поряд зі мною на коліна, обхопив мене руками і почав плакати, примовляючи: — Саме вчасно, баасе! Слава Богу, я втиг саме вчасно. Тепер слід швидше йти звідси. У мене онде за великим каменем стоїть прив’язаний верблюд. Він може нести на собі двох, бо відпочив за чотири дні і вдосталь поїв трави. Цей демон Джана, напевно, скоро повернеться сюди.

Я нічого не заперечив, але тільки подивився на бідного Марута, який неначе заснув.

— Ох, баасе, — сказав Ханс, — про нього нічого турбуватися; у нього зламана шия, і він мертвий. Але це добре, — весело додав він, — оскільки верблюд не міг би нести трьох. Крім того, якщо Марут залишиться тут, певне, Джана, повернувшись сюди, почне гратися ним, замість того, щоб переслідувати нас.

Бідолашний Марут! Який реквієм співав над ним Ханс!

Кинувши останній погляд на останки цієї нещасної людини, до якої я встиг прихилитися за час нашого полону, я сперся на плече старого Ханса, оскільки почувався надто слабким, щоб іти самостійно, і побрів із ним через плато у напрямку на схід від озера, петляючи між камінням і незліченними скелетами слонів.

За двісті ярдів від місця трагедії стриміла група скель, схожа на ту, звідки з’явився Джана, тільки трохи менша за неї. Тут ми знайшли верблюда, що стояв навколішки, прив’язаний до скелі.

Дорогою Ханс коротко розповів мені свою історію. Застреливши одного з вождів чорних кенда, він визнав за краще залишитися на волі, ніж потрапити з нами в полон, і вирішив, якщо я буду вбитий, помститися моїм убивцям. Таким чином він, як було вже описано, непомітно втік і до настання ночі ховався на схилі горба. Потім при світлі місяця він