💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Чигиринський сотник - Леонід Григорович Кононович

Чигиринський сотник - Леонід Григорович Кононович

Читаємо онлайн Чигиринський сотник - Леонід Григорович Кононович
спинив коня.

— За сивої давнини, — каже, — стояла на сій горі кріпость… Звалася вона Баруч, і сиділи в ній козаки, що стерегли Україну від усякої нечисти. Ото Баруч, Летич та Переяслов шлях закривали печенігам да половцям. Отут коло берега була пристань, де князівські лодїї ставали. Двічі падала сяя кріпость — першого разу взяли її шеремети, а другого Батиєві татаре… Відтоді й пусткою стоїть сеє місце!..

Сидить Михась у сідлі та й роззирається доокруж. Видно з тої гори широченне болото в долині, що геть комишами поросло, а на кручі якісь вали і частокіл.

— А то що? — питає малий козак.

— Містечко се, що Баришівкою зоветься, — каже характерник. — Од річки тої назва його пішла, бо прозивалася вона колись Баручівкою… То вже люд тепер переінакшив сеє слово!

— Може, заночуємо в сьому містечку?

— Не хтів би я з жовнірами князя Яреми стикатися… — каже характерник.

— Нема їх там! — каже Кирик, сідаючи характерникові на плече.

— Ó,— каже Михась, — а ти відкіля тут узявся? Цілісінький день тебе не було!

— На звіди літав, — каже крук.

— Та й що? — питає характерник.

— Вийшла хоругва з Баришівки ще удосвіта. А ще дві з Лубнів підтягуються — орду бити!

Подумав трохи Обух.

— Гаразд, — каже, — тоді заночуємо в містечку… Гайда!

Та й побрався у долину, а Михась за ним притьма. Як заїхали у комиші, то й не видко їх стало, — такі очерети повиганялися у тій долині. Петляє тими мочарищами насилу помітна стежина, — то у баюру якусь заведе, що коні аж по пахви у воді бредуть, то в багно, що жеребці по коліна западають, а то на суходіл вилізе. Аж ось виїхали на вільхову гать та й попрямували до берега.

Під’їхав Обух до воріт і загрюкав у них чоботом.

— А хто там добивається, як до себе додому? — питають із вежі.

— Козаки ми січові,— каже характерник. — З листами їдемо.

— Та й що?

— Ворота втворяй, от що!

Тут і визирнула у віконце вусата мармиза.

— Як, може, татарські ви поплентачі! — каже характерникові.— Он орда Летич уже спалила і Морозівку зайняла в ясир!

— А не бачиш, хрещені ми душі! — каже характерник. — Гріх тобі буде, як подорожнього не пустиш.

— Та відчиняй уже, вражий сину, а то нагайкою заробиш! — не втерпів Михась.

— А хто се там такий загонистий? — питається раптом другий голос. — Ти хто будеш?

— Козак я, — каже Михась.

— А відкіля?

— З Січи.

— А шаблю маєш?

— Маю.

— А коня?

— Таж маю, як бачиш!

— А горілку ж ти п’єш?

Михась і засоромився.

— Ні…— каже.

— А чого?

— Бо я ще малий…

Тут зареготалися за ворітьми, а тоді грюкнуло щось, забряжчало та й відчинилася перед ним брама настежень. Глянув Михась, аж у воротях Богун стоїть — в червоному жупані, шаблюка при боці, й оселедець, мов гадюка, в’ється по виголеному черепові.

— Здоров, козаче! — каже Михасеві.

Та вхопив його попід пахви й підкинув угору.

— Живий, — каже, — живий, собака! Як же се ви сюди забилися?

— Та, — каже Михась, — усього було по дорозі…

Як ось і Обух із коня зліз.

— Здоров, чортяко! — каже Богунові.

— Здоров, дідьку вирлатий! — каже той.

Та обнялися і почоломкалися тричі.

— А я вже звонтпив,[56] що ви до Києва добралися! — каже Богун. — Як їхали ми проз Кодак, то казали тамтешні козаки, що загребли вас ляхи… Коли ж до Самари дісталися, а вас і там бачили!

— Таж се не джура в мене, а дідько справдешній, — ти його в мішок, а він дірою! — каже характерник. — А що ж там на Січі діється?

— Гайда до корчми, то за все побалакаємо, — каже Богун.

Узяв Михась обох жеребців та й веде за козаками. Як вийшли на майдан, то побачив Михась, що видно звідси все округи, — і долину, і ліси та мочарища, що облягли Баришівку, і навіть Трубайло вдалині. Маленьке те було

Відгуки про книгу Чигиринський сотник - Леонід Григорович Кононович (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: