Засвіт встали козаченьки - Шнайдер

«Ой, дівчино, відчини,(2) 

Своє-моє серденько звесели!»(2)

«Ой не буду відчинять,(2) 

Бо ти будеш, серденько, жартувать».(2)

«Ой не буду, не буду,(2) 

Пожартую трошечки та й піду».(2)

Жартували до зорі,(2) 

Поки стало виднесенько надворі.(2)

«Ой, козаче, утікай (2) 

Та й на мене славоньки не пускай».(2)

«Ой, дівчино, шумить гай,(2) 

Кого любиш, серденько, забувай».(2)

«Нехай шумить, хай гуде,(2) 

Кого люблю змалечку, мій буде».(2) 

Мiсяць на небi

Місяць на небі, зіроньки сяють,

Тихо по морю човен пливе.

В човні дівчина пісню співає,

А козак чує, серденько мре.

Пісня та мила, пісня та люба,

Все про кохання, все про любов,

Як ми любились та й розійшлися,

Тепер зійшлися навіки знов.

Ой очі, очі, очі дівочі,

Темні, як нічка, ясні, як день.

Ви ж мені, очі, вік вкоротили,

Де ж ви навчились зводить людей? 

Взяв би я бандуру

Взяв би я бандуру та й заграв, що знав;

Через ту бандуру бандуристом став.(2)

А все через очі, коли б я їх мав,

За ті карі очі душу б я віддав.(2)

Марусино, серце, пожалій мене,

Візьми моє серце, дай мені своє.(2)

Де Крим за горами, де сонечко сяє,

Там моя голубка з жалю завмирає.(2)

Взяв би я бандуру та й заграв, що знав;

Через ту бандуру бандуристом став.(2)

Оглавление Ой на горі два дубки Терен цвіте, терен цвіте Туман яром по долині Попід мостом, мостом Ой орав козак та й у чистому полі Ой і зійди, зійди, ти, зіронько та вечірняя Ударь, коню, копитами Чом ти не прийшов Ой маю я чорнi брови Туман яром долиною Сонце низенько Ой на горі та женці жнуть Пливе човен Засвіт встали козаченьки Ой при лужку, при лужку Ой, дiвчино, шумить гай Зелененький барвiночку Була собі Маруся, полюбила Петруся Ой сад-виноград Грицю, Грицю, до роботи Дівка в сінях стояла Ой ходила дiвчина бережком Дощик, дощик Iшов козак потайком Мiсяць на небi Взяв би я бандуру