Засвіт встали козаченьки - Шнайдер

Ой на горі два дубки,  (2)

Ой на горі два дубки, два дубки,

Та й схилились докупки5.

Вітер дуба хитає,  (2)

Вітер дуба хитає, хитає,

Козак дівку питає:

— Ой, дівчино, чия ти,  (2)

Ой, дівчино, чия ти, чия ти,

Чи не вийдеш гуляти?

— Не питайся, чия я,  (2)

Не питайся, чия я, чия я,

Вийдеш та — то вийду й я.

А я донька мамчина,  (2)

А я донька мамчина, мамчина,

Цілуватись навчена!

— А я в батька один син,  (2)

А я в батька один син, один син,

Погуляти хоть би з ким!

Терен цвіте, терен цвіте,

Листя опадає,

Хто в любові не знається,

Той горя не знає.

А я молоденька

Вже горя зазнала,

Вечероньки недоїла,

Нічки недоспала.

Візьму кріселечко,

Сяду край віконця,

Іще очі не дрімали,

А вже сходить сонце.

Хоч дрімайте, не дрімайте,

Не будете спати:

Десь поїхав мій миленький 

Іншої шукати.

Очі мої, очі,

Що ви наробили?

Кого люди обминали,

Того полюбили.

Туман яром по долині, (2)

Широкий лист на калині.(2)

А ще ширший на дубочку, (2)

Кличе козак дівчиноньку. (2)

А він кличе та й не свою: (2)

— Прийди, серце, поцілую. (2)

Він цілує, він милує, (2)

До серденька пригортає. (2)

Нащо чужу цілувати, (2)

Серцю жалю завдавати. (2)

А Ванюша молоденький, (2)

Під ним коник вороненький. (2)

А Ванюші коник грає, (2)

А в дівчини серце в’яне. (2)

А в дівчини серце в’яне, (2)

Що з козаком спать не ляже. (2)

Попід мостом, мостом

Росте трава ростом...

Люблю, мати, того козаченька,

Що високий ростом.

Не я його люблю,

Любить моя мати...

З ким стояла, в саду розмовляла,

Й підківочки знати.

Ой коли б же мені

Ранше неньки встати,

Да вирвати в саду василечки,

Слід позамітати.

Ой у мене ненька

Ранше мене встала,

Та вирвала в саду василечки,

Слід позамітала.