Засвіт встали козаченьки - Шнайдер

Ой орав(и) козак та й у чистому полі,

Да доорався до сухого лому.

Ой доорався та й до сухого лому

Та й випріг воли та й пішов на діброву.

Сам заплакав та край коника стоя.

Заболіла головушка з горя.

Заболіла головушка з горя:

Засватана дівчинонька моя.

Ой коли б мені та вечора діждаться —

Пошлю людей дівчину сватати.

Пошлю людей дівчину сватати,

А сам сяду під вікном слухати.

А сам сяду під вікном слухати,

А що буде мати про мене казати.

Ой і зійди, зійди, ти, зіронько та вечірняя,

Ой вийди, вийди, дівчинонько моя

вірная! (2)

Рада б зірка зійти, — чорна хмара та

й наступає:

Рада б дівка вийти, так матуся, ой,

не пускає! (2)

Ой зірочка зійшла — усе поле та й освітила,

А дівчина вийшла — козаченька та

й звеселила. (2)

«Ох і ти, козаченьку, ти, хрещатий,

ой барвіночку!

Хто ж тобі постеле у дорозі та

постілечку?» (2)

«Ой стелеться ж мені широкий лист та

все бурковина,

А під головоньку голубая та жупанина!» (2)

Ой що через межу та зелений горошок

поплівся,

Козак до дівчини через люди, ой, та

й уклонився: (2)

«Ох і поклоніться, ой ви, добрії та люди,

Нехай моїй милій та легенько буде!» (2) 

Ударь, коню, копитами

Перед воротами,

Може, вийде дівчинонька

З чорними бровами.

Та й не вийшла дівчинонька,

Вийшла стара мати,

Запрошає, загощає

Козаків до хати.

Оден козак з коня злазит,

Другий коня в’яже,

Третій козак йде до хати,

Добрий вечір, каже.

Добрий вечір, стара мати,

Дай води нап’юся,

Кажуть люди — гарне дівча,

То най подивлюся.

В хаті кварта, в сінях ведро,

А в саду криниця,

Моя дочка на гулянню —

Іди подивися.

Іде козак, іде козак

Дівчина гуляє,

Молодому козакові

Серденько ся крає.

Покинь, дівча, покинь, дівча,

З хлопцями гуляти,

Ходи, сядеш на коника,

Щось буду казати. 

«Чом ти не прийшов, як місяць зійшов,

Як я тебе ждала,

Чи коня не мав, чи стежки не знав,

Чи мать не пускала?»

І коня я мав, і стежку я знав,

І мати пускала.

Найменша сестра — бодай не зросла —

Сідельце