Засвіт встали козаченьки - Шнайдер

Серце моє,

Серце моє!

— Як до тебе ходити,

Тебе вірно любити?

В тебе собаки лихі,

В тебе собаки лихі,

Серце моє,

Серце моє!

— Я собакам угоджу,

Я їм хліба положу,

А ти, серце, ходи,

Мене вірно люби,

Серце моє,

Серце моє!

— Як до тебе ходити,

Тебе вірно любити?

В тебе кішки лихі,

В тебе кішки лихі,

Серце моє,

Серце моє!

— Я ж і кішкам угоджу,

Шматок сала підложу,

А ти, серце, ходи,

Мене вірно люби,

Серце моє,

Серце моє!

— Як до тебе ходити,

Тебе вірно любити?

В тебе миші лихі,

В тебе миші лихі,

Серце моє,

Серце моє!

— Коли ж мишей боїшся,

На воротях повісся,

Ізгинь, пропади,

А до мене не ходи,

Цур тобі, пек!

Цур тобі, пек!

Ой ходила дівчина бережком,(2) 

Заганяла селезня батіжком:(2)

«Iди, іди, селезню, додому, (2)

Продам тебе дідові старому».(2)

За три копи селезня продала, (2)

А за копу дударика найняла:(2)

«Заграй мені, дударику, на дуду, (2)

Нехай же я своє горе забуду.(2)

Коли б тобі горенько да печаль, (2)

То б ти вийшов на вулицю та й кричав;(2)

А то ж тобі горенька немає, (2)

Ой хто ж тобі сі кучері звиває?»(2)

«Була в мене дівчина Уляна, (2)

Вона ж мені сі кучері звивала;(2)

Була в мене дівчина Орися, (2)

Тоді в мене сі кучері вилися;(2)

Була в мене дівчина Варвара, (2)

Вона ж мені сі кучері порвала; (2)

Була в мене дівчина паскуда, (2) 

Вона ж мені сі кучері поскубла».(2) 

Дощик, дощик

Крапає дрібненько...

Я ж думала, я ж думала —

Запорожець, ненько!

Коли б знала, коли б знала,

Відкіль виглядати,

То б найняла, заставила

Стежку промітати.

Аж він іде, аж він іде,

Ступає дрібненько,

То ж то милий, то ж то любий,

Дивітеся, ненько!

Дощик, дощик

Аж із стріхи капотить...

Розсердився мій миленький,

Аж ногами тупотить.

Розсердився, розгнівався

Мій милий на мене,

А як гляне — серце в’яне

І в його, і в мене!

Iшов козак потайком(2) 

До дівчини, серденько, вечірком.(2)