Том 10 - Леся Українка

і вже навіть потроху вивели Вашу домівку з хаотичного стану, хоч і не зовсім ще. На столі у себе я знайшла Берна «Histoire sainte» *, тільки без Ваших заміток, думаю завтра почати її перекладати, а примітки Ви поробите потім, як приїдете. Тільки я думаю сю річ перекладати ліберальніше, ніж ту статтю про Біблію, бо для селян і дітей наших такий стиль навряд чи буде зрозумілий, коли його перекладати близько; коли читати по-французьки, то виходить нібито легко і просто, а колиг почать перекладати по-нашому (я пробувала), то виходить важко і дуже книжно. Та вже побачимо. Чи вже вийшла друга частина сеї книжки, де мав трактуватись про християнство? Я думаю, що, може, перекладу першу частину, поки буду тута, але, напевне не скажу, бо щось я тут не великою робітницею себе показую, аж сором! Коли за сих два місяці не надолужу трьохмісячного байдикування, то вже не знаю, що і думати про себе. «Искам да се скрие!» Навіть листи одвикла писати, себто звела їх до minimum. Тільки практичні лекції болгарської мови посуваються добре, дякуючи Міці; я навіть у салоні М-me Белчевої одважилась щось плести по-болгар-ськи з її гостями, що не знали ні по-руськи, ні по-фран-цузьки. І, здумайте собі, вже на мені починає відбуватись чудний феномен — коли хочу сказати що по-польськи, виходить по-болгарськи! Чим се об’яснить? Якби ж я так вже знала по-болг[арськи], а так ледь бреду все-таки! От ще потурчуся і побусурманюся тута. Тим часом я вже звикла говорити на чотирьох мовах, і, чого доброго, Рада мене вивчить говорити добре по-французькй. Рада все говорить, з якою б охотою поїхала б вона зо мною в Росію, та й справді, як би се було добре, коли б можна було як-небудь се врядити. Чи Ви б її пустили? Мені здається, що вона привикла до мене дуже. Я взагалі не знаю, як я тепер могтиму виїхати від Вас. Краще не думати про се тим часом. Я от думаю, коли б Ви вже скоріш приїздили, а то вже мені здається, що Ви там цілий рік сидите. «Стига толкоз» 65,— каже Вам Рада і я теж.

Простіть, що такий се лист якийсь... У мене ще й мислі в хаосі, ще неприбрані. Рада, певне, Вам багато різних повин пише, а мені якось нічого нового не трапилось, тільки що у Владаї на прощання зо сходів полетіла, впрочім, без жадних наслідків. З Росії жадних новин, і від мами жадних листів.

Бувайте здорові та до побачення скоріш!

Ваша Леся

139. ДО М. І. ПАВЛИКА

5

17 вересня 1894 р. Софія ^ІХ Софія

Шановний друже!

Посилаю Вам належні гроші (200) , тепер вже всі. Розпоряджуйте ними, як там треба Вам.

Чому не пишете, чи отримали переклад мій до кінця? Я вже його давно послала. Берна «Histoire sainte» я почала було перекладати, та залишила, бо дядько пише, що віп сам заміряється зложити таку книжку. Я гадаю, що се буде краще, ніж переклад, більш приступне для наших селян і дітей.

Буду^ перекладати для Вас L’evangile того ж Берна з Encyclopedie. Постараюсь хутко написати і другу річ, що я колись Вам згадувала про неї. Тим часом бувайте здорові! Спішуся дуже на пошту.

Пізніше більше напишу.

Л. К.

140. ДО Є. І. ДРАГОМАИОВОЇ

18 вересня 1894 р. Софія б.IX 1894, Софія

Милая бабушка!

Я знаю, що Ви повинні дуже сердитись на мене, що я Вам не написала нічого з-за границі. Але ж я, поки дядько був тут, якось не хотіла писати листів, а потім ми з Лідою і Радою поїхали на літо в село, а звідти не дуже легко було посилать письма, бо все треба було просить чужих людей одправляти їх. Тепер ми знов вернулись в Софію і так-сяк прибрали квартиру, що була за-* пилена і розкидана страх як. Неділі через дві, певне, вернуться наші з Парижа. Я при них пробуду ще тижнів

зо три туг. Вони нам часто пишуть звідти, там їм добре, багато знакомих приїжджають часто одвідувать їх. Там із ними і Зоря живе, йому в школу тільки 28 сентября треба буде вернутись. Дядькове здоров’я нічого собі, тільки все-таки часом болить у грудях. Як він був тут, то здоров’я його було досить добре, він міг голосно говорить, небагато лежав, чимало писав і не пропускав лекцій. Тільки лихорадка маленька його безпокоїла і кашель, але се прошло в Парижі. Ми нгдісмось, що він приїде, ще поправившись більше. Людмила Михайлівна була боль-на перед виїздом, найбільш через те, що дуже втомилась зборами в дорогу, та й тутешнім хазяйством, а тут його не легко вести, бо служанки тут якісь такі, що їм все треба по сто раз повторять, та й то ще не зроблять нічого. Людмила Мих[айлівна] казала, що вона була б дуже рада, якби хто-небудь з наших жінок поїхав служити до неї сюди,— та тільки хто ж поїде так далеко? Тут нашим багато єсть неудобного, дома погано построєні, на зиму половина комнат зачиняються, бо холодні дуже. Ліда на зиму перебереться жить в другий дом, до сусідки, тут же зараз на сій самій вулиці, гак що буде близько до своїх. Іначе, якби тут осталась, то прийшлось би жить в двох кімнатах всього, а се невигідно, бо Міка не може ні бігать, ні гратись в такій тісній квартирі без того, щоб не мішать Вані заніматься.

Добре нам було на селі, ми багато гуляли по горах і купались, тільки часом було так жарко, що жить не можна. Се літо було страх яке гаряче в Болгарії. Тепер не так жарко, але тепло і ясно. Всі кажуть, що я і Рада дуже поправились на селі. Рада така, як і я, тонка і досить висока, а Ліда пижча, тільки кругленька. Міка похож більше на Вашо, ніж на Ліду. Вій гарпепький і швидкий хлопчик, тільки болгарча завзяте, пі по-якому не хоче говорить, тільки ио-болгарськи. Дядько і Людмила' Михайлівна] дуже похожі, як па портретах тих, що остатні були зняті. Впрочем, я Вам що потім багато розкажу й напишу про них, а тепер мені треба кончать, бо ще єсть інша деяка робота, а вже пізно. Скажіть Лизаветі, що дядько споминав про неї, як вони колись малими грались, і що він всіх пам’ятає, хто був тоді у