Том 10 - Леся Українка

Пишіть мені, дорогий дядьку, про Ваше здоров’я, не гаючись. Але ж я й ие хочу, щоб Ви ради листів до мене втомлялись, пишіть хоч коротко і коли буде вільний не-втомлений час. Цілую Вас всіх.

__Ваша Леся

1 Біблію та Євангеліє (франц.).— Ред,

2 Берн (франц.),— Ред,

Добрі люди Вам кланяються. Вони завжди питають мене про Вас і про Ваше здоров’я.

Моє щире вітання і поцілунки дядині, Ліді і всім нашим. Як там мається Зорка?

116. ДО А. С. МАКАРОВОЇ

16

28 лютого 1894 р. Київ 18 94

Дорога моя Антоніна Семеновна!

З мого листа до бабушки Ви побачите, що я не могла нікому писать листів сього часу. Тільки через те я й Вам пе писала. Ви людина робоча і знаєте, як то часом буває, що й пару слів ніколи написать. До того ж — сього я вже бабушці не пишу — у мене й досі здоров’я мало що поправилось, а надто що нога болить. Болить чи ні, а я мушу ходити щодня по київських горах і вертаюся часто дуже втомлена, так що запіматься вже не сідаю, а лягаю. Ну, нічого казать, що часом і залінуєшся і замість того, щоб у вільний час листи писать, лягаєш собі і книжку читаєш або йдеш куди в гості. Але ж чоловік не машина.

Я рада за Вас, що Ви маєте їхати в Полтаву, може, таки там буде Вам краще, ніж у Гадячі. Простіть мені, іцо я не можу вволити Вашої просьби, замовити за Вас слово у Шульженка. Я у нього зроду не була навіть з візитом, так що коли б прийшла тепер «по делу», то з сього, певне, мало толку вийпіло б. От, може, скоро приїде мама, то я її попрошу зробити се, все ж вона, здається, з ним краще заходить. Він хоч і родич нам, але не такий чоловік, щоб я могла його по щирості хвалить, отже, краще не буду й говорить про нього, бог з ним.

Книжки для читання дітям я постараюсь, щоб були вислані Вам, от, може, тут устроїться сеє. Не можна сказать, щоб література для народу була велика і щоб між нею було багато доброго. Книжку «Что читать народу?» (зложила Алчевская і учительниці харківської воскрес-ної школи) я постараюсь Вам прислать, як розживусь на гроші, а то тепер мої фінанси в великому упадку. Чи-тать-то народу, може б, і було що, та біда, що мало йому иозволяють читать,— адже ж Ви самі знаєте, який список книжок, розрішених для шкільних бібліотек, народних чтеній і т. н. Часом як подумаєш, то рішиш, що навряд чи й варто стільки труда затрачувать на устройство тих «народних чтеній» для того, щоб потім прочитать дві-три скучні і сухі брошурки... Ну, з таким кореспондентом, як я, не багато жизнерадосних ідей наберетесь! Мені аж сором, що Ви так гаряче приймаєте до серця мої недотепні листи, вони таки не варті того, я сама те знаю. Але ж легше говорить, ніж писать, се мусить тепер всякий знати.

Простіть, що тут скінчу, не через те, що не хочу писать, а через те, що іще маю інші листи писати, а тут вже пізно.

Ну, та се ж пе остатній лист, будемо жити, будемо краще писати! Бувайте здорові! Бажаю Вам всього найкращого. Ліля кланяється Вам.

Ваша J1. Косач

117. ДО Є. І. ДРАГОіМАНОВОЇ

28 лютого 1894 р. Київ 16 февраля 1894 г., Кнев

Милая бабушка!

Спасибі Вам за ті гроші, що Ви для мене прислали; я їх ще не получила од мами, та, певне, на сьому тижні по-лучу. В школу я вже поступила 2-го февраля, так що знов платить прийдеться тільки 2-го марта. Учення мов добре йде, деякі учениці, що поступили разом зо мною, одстали од мене. Тільки жалко, що я не можу ходить в школу щодня, бо два рази в неділю ходжу на англійські уроки, а окрім того, в останній час було багато роботи дома, то я часом так утомлялась, що вже в школу не могла йги.

Ви, иожалуста, не сердіться на мене, що ие скоро од-писую Вам, се не через те, щоб я лінувалась, а таки справді ніколи було. Оці два дні У мене менше роботи, то я вже стараюсь всім письма понаписувать, а мені їх аж вісім треба написать. Я до половини* дня занята уроками (в школі і в англічашш), а ввечері писанням, тих же три чи чотири години, що не зайнята, проходять або в читанні, або в хождеиії по Києву, бо треба ж і па Хрещатик і до знакомих зайти. Два тижні тому назад ми два рази були в театрі, ходили слухать одного французького актора, що дуже нам сподобався. Ми не часто ходим в театр, бо се і дорого і не завжди можна вибрать час, бо як Ліля піде в будень в театр, то потім приходиться сидіть над уроками,, що зостаються невиучені звечора. Окрім театру, ми вже ні на що лишне грошей не тратим, а все-таки їх виходить дуже багато, так що я дуже доволь-иа, що хоч на моє рисування мені не треба просить у папи. Проте, якби ще всі жили у Києві так, як ми, то ще було б нічого.

Спасибі Вам, що запрошуєте нас на Великдень до себе, але ми, певне, не приїдемо, бо скоріш всього ми і на Великдень тут зостанемось, щоб не перебивать Лілі учення. Літом же, певне, приїдемо трохи пізніше, ніж торік, бо вже ж ми більш, ніж півроку, не будемо дома, то як же нам, не побувши дома хоч з місяць, поїхати на все літо в Гадяч, вже наші й так заскучали за нами. Знов же і Мишу з Шурою хотілось би бачить.

Лучче всього, якби ми могли як-небудь розірватись на три або й на чотири частини, та шкода, що сього не можна!

Бувайте здорові, милая бабушка, та не болійте, а вже літом ми зробимо знов наїзд на Вас раніше чи пізніше. Цілую Вас міцно, Ліля теж кланяється Вам і цілує.

Ваша виучка Леся

Николай Васильович Ковалевський] і Галя [Ковалев-ська] Вам кланяються.

118. ДО О. Г. БАРВІНСЬКОГО

13 березня