Том 10 - Леся Українка
Те, що ви просите передати з поводу біографії Вашої в «Житті і слові», я вже декому передала і передаватиму при всякій нагоді. Воріженьки нехай не дуже-то брешуть, бо єсть тут тепер такі, що вріжуть їм язика врешті. Не думала я, що Фраико вступить у слід свого колишнього проф. Огоновського, я думала, що він більше розбирає, як треба з людьми обходитись, щоб не бути подібним до друга-ведмедя. Не вір, значить, галичанам! До сього переконання смутного я приходжу дедалі то більше. От, наприклад, справа редагування нами «Дзвінка» розійшлася, як заячий жир, а все через галицьке крутійство. Тільки даремне мене в космополітизмі при сій справі укоряли, мій космополітизм зостався при мені, а патріотизм народовців при них, і на тім скінчилось. Може бути, що я вийду і зрадницею хутко, тоді я буду дуже рада, бо, значить, матиму добрий атестат. Циклопові барани не вважають ні на ультрамонтанство «Правди», ні на що, бо у них критичного тямку дуже мало і у них на все одна відповідь: «Сього вимагає практична політика»,
почнеш з ними змагатись на сю тему, вони зараз: «Ви не вважаєте на практичні обставини»... Одним словом, такі мені практичні, що аж теорію забули! А що Циклоп міг писати про аграрні інтереси селян і т. п., то се нічого не значить, бо він ніколи не знає сьогодні, що говоритиме завтра. Невважаючи на се, він має певний вплив і тут, і за кордоном (за кордоном, може, більш матеріальний), правда, що коло нього все більш люди дуже молоді або малоосвічені, «немовлята», «темні сили» і «12 спящих дев», але інші поміж них вірять йому, як богові, і жертвують сили і час на його праве діло. Він нам з’їв одного дуже талановитого поета, що колись писав дуже порядні ліричні та юмористичні вірші, а тепер рифмує вузько-циклон’ячі тенденції і по горобцях з гармат стріляє. Ви, може, читали його вірші і переклади в «Пр[авді]». З’їли хлопця, схрупали з душею! Тепер їдять одного зовсім молоденького і, певне, теж з’їдять. У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити по-укр[а-їнськи] (а надто вже коли писати дещицю), щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконаннями і т. п. Така легкість репутації приманює многих. Ще тепер можна у нас почути таку фразу: «Як се? От Ви казали, що NN дурень і тупиця, а він же так чудово говорить по-нашому!» «Говорить по-нашому» — се вже ценз! А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то, може б, краще, якби він говорив по-китайськи. От, напр[иклад], «переконання» декого з баранячого стану: одурити москаля, одурити австріяка (німця), одурити поляка, щоб вони нам самі своїми руками жар загребли, а потім їх на тому жару присмажити (так, наче б сі три народи справді тільки на шашлик годились). Мені приходилось самій чути і читати подібні «політичні profession de foi *». Або, иапр[иклад], таке: коли між простими людьми ходять ле-гзнди про те, ніби московський] уряд закопує голодних людей живцем в землю, то такі легенди слід пе розбивати, а підтримувати і розширювати, щоб дискредитувати ворогів. Кого вони думають тим дискредитувати?! Або знов таке речення: «Якби я був галичанином, то був би радикалом, а коли я укр[аїнець], то я буду умір-кований ліберал»,—ergo pereat50 «Народ» і компанія!
Здається, до перекоианнів належить і се: «Я не п’ю чаю, бо се московська вигадка, я не ходжу зроду в російський театр; не читаю дурної російської літератури; їм не «блгіни», а «млинці», а колії б то були «бліни», то я б їх не їв»... і т. ті. Простіть, що я, може, обридла Вам і розстроїла нерви такими дурницями, але ж після сього Ви, може, краще зрозумієте, які в сих людей мозки. Наслухавшись таких милих розмов від людей, що звуть себе патріотами та укр[аїно]філами, боїшся, як вогню, коли б хто тебе не назвав сими іменнями і таким способом не загнав у баранячу кошару. Наш добрий друг назвав раз мене і моїх кількох товаришів «постыдными дезертирами» за те, що ми зреклися назви українофілів, але що ж робить, коли її страшно носити тепер, щоб не упо-добитись крученому барану в християнському стаді. «Ви,— казав друг,— повинні боронити честь старої корогви, а не зрікатися її!» Ми ж думаєм, що краще зробити нову корогву, ніж латати стару, і ради того латання рискувати власною честю. Ті люди, що колись тримали сю корогву, заснули і в сні не почули, як корогва випала їм з рук і попала в баранячі копита, люди сплять і тепер і не думають вертати собі своєї корогви, чого ж ради ми будем за неї коп’я переломляти? Ну, я дам спокій сій розмові, а то щось дуже довго виходить, а вже пора кінчать та й спать лягать.
За Вашу ідею, що мусить бути одна правда і для мужика, і для пана, я завжди стояла і буду стояти, а наскільки прислужуся їй ділом, се залежатиме від моїх сил і талану.
Я дуже цікава бачити Ваші нові популярні брошурки. Мій товариш, що ми з ним перекладали Гейне, почав оце недавно перекладати «Прометея» Гете, я гадаю, добре було б, якби вій скінчив його скоріш та й не гаятись з друком, та нехай би люди читали поруч з Вашою розправою. Bible та Evangile 1 ми перекладемо напевне до 3-ї кн[ижки] «Ж[итя] і сл[ова]». Мені сі статті подобаються, тільки мені здається, що М. Vernes2 занадто вже новітню дату ставить для всіх книг біблійних (після пол[ону] вавілонського], занадто легковажить чужі теорії і перехвалює дуже геній жидівський. Мені видиться, що він в кінці обох розправ робить реверанси перед попами і всіма правовірними християнами, але, може, се мені так здається. Нема що і казать, що в Галичині за сі статті предадуть анафемі і видавця, і перекладачів, і коментатора з усім їх нащадком і накоренком. Для мене се буде, може, і цікаво, бо ще ново. А врешті, все одно,— цур їм!
Невже Вам не прислали моєї книжки («На крилах пісень»)? А знаєте, я сама ніяк не отримаю цілого екземпляра, а все якісь неподібні шматки. От комедія! Не знаю, що за знак, що Сікорський Вам не приходить,— я його давно послала.
Ламе Флері видумав перекладати один з баранів, на сміх людський! Одпим словом — «ет!»
