Кайфологія - Павло Петрович Коробчук

для нього не існує душ, але дощ. крихти хліба у його бороді – весь продовольчий запас на зиму. сонний і щасливий, як дистрофік після трьох ложок манки, він прихиляє мізки до перил, сидячи на сходах у під’їзді. як на лисичі сліди, як на залізничні колії, як м’ясо на шампур настромлюється на легені кожен подих і кожна цигарка, безнадійна, як і пальці, що її тримають і так само тліють. кожне життя обирає свою кількість кольорів на веселку, обмірковує план кар’єрного росту на мінному кукурудзяному полі. але його війна невідь-коли викинулася на морський берег, як кит, ніби десятки акул з пропаленими нафтою зябрами, з усіма ядерними бомбами перемог і їхніми осічками. відчай прилипає до його шкіри разом з одягом. капіляри пускають коріння у відчай, в одяг. я бачу, що газети, якими він прикритий, є для тепла, охайності та шелесту. політична, кримінальна, жовта сторінки зростаються для цих речей, як рани. хоча й у суспільстві їх роз’єднують лише знаки пунктуації. я нюхаю цю людську ауру – вона має не тільки колір, але й запах – люди бояться зростатися зі своїм запахом і сахаються безстрашних, так, як бояться неприйнятних, хоч і щирих емоцій у товаристві, як бояться атональної, але сердечної музики, як вона ріже вуха, як бояться дзеркала після певного віку чи гулянки. як можна почати мислити правильно? тобто, яке мислення можна назвати правильним? невже рай створений лише для героїв? є люди, які шукають не пожежного виходу, а пожежного входу. заходиш, а там пожежа, яка рятує так, як інших рятує пожежний вихід. у кожного свій вхід і вихід, незалежно від статі. я оминаю сходами цього чоловіка з глибокими тріщинами на корі і думаю, що все, чим я можу підтримати його спосіб осмислення життя, навіть якщо це не він так мислить життя, а воно – його, це винести йому хліба, щоб подовжити його зимовий продовольчий запас, і подарувати диск із музикою, скажімо, Шонберга. я переконаний – йому є чим слухати подарунки. мідні ми далі
смуток – це довгі порожні прилавки в небазарний день. у кінці ряду стоїть барига і продає ордени та медалі. у вихорі шелестить сміття, новий рядок не йде. моделі світобудови руйнуються, забігайлівка стоїть трохи далі.