Кайфологія - Павло Петрович Коробчук

смерть від непрухи смачніша, ніж пригорща вишень. виходиш насичений, хоч і не ситий, з їдальні. у наркодиспансер потрапляє Йосип Кобзон. Віктор Ющенко змінює стать. як би не грався Бог у модний фасон – усі – адмірали, адмірають і будуть адмірать. життя хвилясте – за айраном айран. здоров’я не додаси жодною позикою. ці думки я на пенсії прикладатиму до ран і почуватимусь, як в Кінг-Конга за пазухою. проникаючі рушниці
нещодавно я повернувся з війська але відчуваю що ніколи не зможу звідти повернутися спогади з’являються раптово як позачергові наряди від лейтенанта який вважав що обличчя не мусить відрізнятися від коліна він казав: «із жінок ще можуть вийти люди або хоча б одна а що з тебе? ми тобі покажемо більше поезії ніж ти фізично зможеш написати тобто витримати» побувавши в ній один раз – вона ніколи не зникне з моїх снів але це не жінка це армія моя їжа одяг рухи сльози були продумані лейтенантом на півтора року вперед і ніби між двома митницями я носив упродовж них свою тугу переховувався інколи на ничку втихомирюючи її розглядав фотки оголених жінок або молився хоча для останнього – хоча це зовсім не останнє – переховуватись не обов’язково для молитви нічого не є обов’язковим окрім Бога нічне ліжко в казармі рятує ніби дельфін тримаюсь за подушку мов за плавник який підіймає мене як потопельника з мулу і несе до світанку або до підйому або до хибної тривоги хибної оскільки війна це завжди помилка початок якої я стримував ці півтора року бог виття
небеса сьогодні чудові, в таких боги налагоджують дипломатичні відносини. просто тих із них, хто не віддав борги на землю давно повиносили. один із таких, так би мовити, падлих, перешіптується зі мною в тамбурі.