Кобзар - Тарас Григорович Шевченко
VII
Ввійшла в хату. Катерина Їй ноги умила Й полудновать посадила. Не пила й не їла Стара Ганна. «Катерино! Коли в нас неділя?» «Післязавтра». «Треба буде Акафіст найняти Миколаєві святому Й на часточку дати; Бо щось Марко забарився… Може, де в дорозі Занедужав, сохрань боже!» Й покапали сльози З старих очей замучених. Ледве-ледве встала Із-за стола. «Катерино! Не та вже я стала: Зледащіла, не здужаю І на ноги встати. Тяжко, Катре, умирати В чужій теплій хаті!»
Занедужала небога. Уже й причащали, Й маслосвятіє служили,- Ні, не помагало. Старий Трохим по надвір'ю, Мов убитий, ходить. Катерина ж з болящої І очей не зводить; Катерина коло неї І днює й ночує. А тим часом сичі вночі Недобре віщують На коморі. Болящая Щодень, щогодини, Ледве чути, питається: «Доню Катерино! Чи ще Марко не приїхав? Ох, якби я знала, Що діждуся, що побачу, То ще б підождала!»
VIII
Іде Марко з чумаками. Ідучи, співає, Не поспіша до господи - Воли попасає. Везе Марко Катерині Сукна дорогого, А батькові шитий пояс Шовку червоного, А наймичці на очіпок Парчі золотої І червону добру хустку З білою г а б о ю. А діточкам черевички, Фіг та винограду, А всім вкупі - червоного Вина з Цареграду Відер з троє у барилі, І кав'яру з Дону - Всього везе, та не знає, Що діється дома!
Іде Марко, не журиться. Прийшов - слава богу! І ворота одчиняє, І молиться богу. «Чи чуєш ти, Катерино? Біжи зустрічати! Уже прийшов! Біжи швидче! Швидче веди в хату!.. Слава тобі, Христе-боже! Насилу діждала!» Отче наш тихо-тихо, Мов крізь сон, читала. Старий воли випрягає, Занози ховає Мережані, а Катруся Марка оглядає. «А де ж Ганна, Катерино? Я пак і байдуже! Чи не вмерла?» «Ні, не вмерла, А дуже нездужа. Ходім лишень в малу хату, Поки випрягає Воли батько: вона тебе, Марку, дожидає». Ввійшов Марко в малу хату І став у порогу… Аж злякався. Ганна шепче: «Слава… слава богу! Ходи сюди, не лякайся… Вийди, Катре, з хати: Я щось маю розпитати, Дещо розказати».
Вийшла з хати Катерина, А Марко схилився До наймички у голови. «Марку! подивися, Подивися ти на мене: Бач, як я змарніла? Я не Ганна, не наймичка, Я…» - Та й оніміла. Марко плакав, дивувався. Знов очі одкрила, Пильно, пильно подивилась - Сльози покотились. «Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті… Прости мене, мій синочку! Я… я твоя мати». Та й замовкла…
Зомлів Марко, Й земля задрижала. Прокинувся… до матері - А мати вже спала!
13 ноября 1845, в Переяславі
Кавказ
Искреннему моему Якову де Бальмену
Кто даст главе моей воду, И очесем моим источник слез, И плачуся и день и нощь, о побиенных…
Иеремии глава 9, стих 1
За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день божий добрі ребра Й серце розбиває. Розбиває, та не вип'є Живущої крові - Воно знову оживає І сміється знову. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави бога, Великого бога.
Не нам на прю з тобою стати! Не нам діла твої судить! Нам тілько плакать, плакать, плакать І хліб насущний замісить Кровавим потом і сльозами. Кати згнущаються над нами, А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться? Коли одпочити Ляжеш, боже, утомлений? І нам даси жити! Ми віруєм твоїй силі І духу живому. Встане правда! встане воля! І тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки. А поки що течуть ріки, Кровавії ріки!
За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі. Отам-то милостивії ми Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю Та й цькуємо. Лягло костьми Людей муштрованих чимало. А сльоз, а крові? Напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми і внуками, втопить В сльозах удов'їх. А дівочих, Пролитих тайне серед ночі! А матерних гарячих сльоз! А батькових старих, кровавих, Не ріки - море розлилось, Огненне море! Слава! Слава! Хортам, і гончим, і псарям, І нашим батюшкам-царям
Слава.
І вам слава, сині гори, Кригою окуті. І вам, лицарі великі, Богом не забуті. Борітеся - поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Чурек і сакля - все твоє, Воно не прошене, не дане, Ніхто й не возьме за своє, Не поведе тебе в кайданах. А в нас!.. На те письменні ми, Читаєм божії глаголи!.. І од глибо[ко]ї тюрми Та до високого престола - Усі ми в золоті і голі. До нас в науку! ми навчим, Почому хліб і сіль почім! Ми християне; храми, школи, Усе добро, сам бог у нас! Нам тілько сакля очі коле: Чого вона стоїть у вас, Не нами дана; чом ми вам Чурек же ваш та вам не кинем, Як тій собаці! Чом би нам Платить за сонце не повинні! Та й тілько ж то! Ми не погане, Ми настоящі християне, Ми малим ситі!.. А зате! Якби ви з нами подружили, Багато б дечому навчились! У нас же й світа, як не те - Одна Сибір неісходима, А тюрм! а люду!.. Що й лічить! Од молдованина до фінна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує! У нас Святую Біблію читає Святий чернець і научає, Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе, А друга вбив. Тепер на небі. Об бачите, які у нас Сидять на небі! Ви ще темні, Святим хрестом не просвіщенні, У нас навчіться!.. В нас дери,
Дери та дай, І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери! У нас! чого то ми не вмієм? І зорі лічим, гречку сієм, Французів лаєм. Продаєм Або у карти програєм Людей… не негрів… а таких Таки хрещених… но простих. Ми не гішпани; крий нас, боже, Щоб крадене перекупать, Як ті жиди. Ми по закону!..
По закону апостола Ви любите брата! Суєслови, лицеміри, Господом прокляті.
